Розділ «Глава 8. Холодна котлета»

— Був, — погодилась я. — Але ми вже давно не з тобою, і в нашому талісмані нема ніякої потреби.

— Ти так серйозно до цього ставишся? — зробив здивоване обличчя. — Я тільки хотів подарувати тобі квітку.

Ні. Не треба від нього квітів. Я з трояндою поруч з ним — це своєрідний якір у моїй пам’яті. Забагато спогадів юності. Я просто випила б із ним кави. Ми поводили себе так, ніби нас не пов’язують спільні сімейні сцени з образами, докорами та легким взаємним побиттям.

Звичайні приятелі, легкий діалог. Вже через кілька хвилин він запитав:

— В тебе хтось є?

— В мене завжди хтось є, — відповіла я чисту правду.

Він подумав трошки та поскаржився:

— А я сам.

Стан тимчасового розлучення з першою дружиною був для нього цілком нормальним. Вона повністю підходила йому темпераментом та життєвими принципами. Вони то сходилися, то розходилися, але на роду їм було написано старіти разом, тому вплутуватися у їх стосунки мені було нецікаво. Виключно для підтримання розмови я спитала:

— Як так трапилося?

Він хотів усе розповісти, бо завжди любив ділитися своїми спостереженнями. «Ви, інтелігенти, живете у вигаданому світі незрозумілих проблем. Послухай краще про справжнє життя». І я слухала багато місяців, поки мені не набридло. Тоді я вирішила, що ніколи не дозволю йому повчати мене, але сьогодні зробила виняток.

— Вона не може змиритися з тим, що в моєму житті трапляються інші жінки, — розпочав він. — Вона старіє, товстіє і постійно сидить на дачі.

— Що ж тут поганого? — я відчула, що парую його.

— Погано те, що вона не вкладається у рамки моїх вимог до супутниці життя. Все в неї занадто сіро та одноманітно. Після тебе, зізнаюся чесно, я відпочивав у її передбачуваному розміреному світі та насолоджувався хатнім затишком. Але з часом мені почало не вистачати твого енергійно-бурхливого темпу, твоїх емоцій, твоїх пристрастей… Я готовий полаятися з тобою, тільки б тебе побачити. Мені було погано без тебе, — несподівано підсумував.

Я б могла спитати, чому він не телефонував, якщо вже так страждав, але знала напевне, що всі його слова мають сенс тільки в момент їх виникнення. Він мене побачив — йому здалося, що проблема його негараздів у мені. Я піду — він перенесе увагу на те, що перед очима. А я ще довго буду проти волі прокручувати його балачки у пам’яті, і кілька вечорів змарнуються на аналіз ситуації, якої вже давно нема.

— Це чудово, що ми зустрілися, — продовжив, оскільки я не відповідала. — Часто тебе згадую… Ти була дуже пристрасна. Вибач за відвертість, але тут нема чого соромитись. Ти була природна і в гніві і в коханні.

Нам подали каву, і він спершу абстрагувався та замовк. Я постійно дивилася на нього та намагалася второпати, чому цей чоловік викликав у мене спочатку пристрасть, а згодом ненависть. Як на мене — такий типаж підходить для поверхневого нечастого приятелювання, веселих вечірок та випадкових зустрічей. Було очевидно, що він, як і раніше, хоче справити на мене враження. Його аура сліпила яскравою веселкою, а мені не було навіть цікаво. Я досить довго уявляла зустріч із ним, а коли сталася нагода, нестерпно хотілося все швидше закінчити.

— Чому ти мовчиш і посміхаєшся?

— Гадаю, ти не дуже за мною сумував.

— Сумував, — переконував він сам себе.