Розділ «Глава 7. Якість сприймання світу»

— Ну, як воно?

Від туги Аліна навіть світилася не так яскраво.

— Звичайне побачення, — знизала я плечима та знесилено впала в крісло.

— Ой, не треба, — вона сіла навпроти мене. — Ти випускала такі флюїди, що мені було жарко.

— Ти була там?

— Трохи на відстані, щоб не розплавитися. І що ти собі думаєш?

Я нічого не думала, тільки мріяла.

— Як бути з твоїм безглуздим коханням? — наполягала Аліна.

— Треба дати мені шанс.

— Я згодна. Тільки твій шанс — твоє мовчання. Ти можеш не летіти мов нещасний метелик на свічку, до цього незграбного чолов’яги й не добивати його своїми проблемами.

— Якими ще проблемами? — образилася я, хоча блискавична думка осяяла мою голову.

Аліна не вдавалася до балаканини, а тільки зробила свої головні думки доступними для мене. Вона питала — чого ти хочеш? І відповідала — щоб він підхопив тебе та вирішив усі твої проблеми. А якщо в нього ще більше своїх проблем, і він шукає, кому б переадресувати їх і сісти на шию? Або, ще цікавіше, йому зовсім нічого не потрібно. Або, саме найгірше, щось потрібно, але не з тобою.

— Можливі варіанти, — погодилась я.

— Важко з тобою, — поскаржилась Аліна.

— Як ти вважаєш — чому?

— Мабуть, тому, що ти в дитинстві читала не ті книжки.

Хотілося поговорити з гуру. Я згадала про його існування, особливий дар передбачення, і злякалася, що він зник за довгий період моєї відсутності. Побігла так швидко, як тільки могла, і відчула полегшення лише побачивши його на вулиці в ролі звичайного перехожого. Виявлялося, він працював не завжди, а мав деякий час перепочити.

— Хочеш перетворити своє життя на любовну сагу? — без оптимізму спитав він.

Пішли гуляти парком. Я підхопила його під руку, і ми майже мовчки пройшлися моїми улюбленими тихими алеями, сповненими літнього повітря. Крізь зелене, вже вкрите пилом листя, я бачила небесну мозаїку, слухала рух повітря у вітах, йшла поруч з людиною, що випромінювала спокій і впевненість. Мені легко думалося.

Я відчула, що мене стомили інтелектуали й бізнесмени, захотілося слюсаря чи сантехніка, щоб усе було просто, як у механізмі відкривання крану. Повернув у один бік — вода потекла, в інший — перестала; з лівого крана — холодна, з правого — гаряча, починає крапати — заміни прокладку. Все. Щоб приходив додому о четвертій, випивав чарочку та їв борщ о п’ятій, дивився невідомо навіщо новини о сьомій, кидав мене в ліжко о десятій і ніколи не знав, що таке презервативи. Ми б із ним розмовляли не більше десяти хвилин на добу, цілком достатньо. А поговорити могла б з подругами, дружинами сантехніків сусідньої ділянки. Багато думати в мене б теж не було часу, бо народжувала б дітей кожні два роки, і стала б багатодітною матір’ю. Я б покинула писати, бо чоловік би вибив з мене ці дурниці. І жилося б мені легко та безтурботно, бідно, але не гірше за деяких, менш розмаїть, але не так важко, як зараз.