Розділ «Глава 13. Місто равликів та божих корівок»

— Ти була на Байкалі?

Звісно, ні. Я не їздила в місцевості без комфортабельних готелів.

— Тільки там можна відчути, що таке сніг, — промовив він, і я ледь не розтанула від його романтизму. — Там так тихо, що починаєш чути коливання повітря. Уяви собі: ніч, гора, ти стоїш сама, сипле сухий неквапний сніг, і ти чуєш, ж кожна сніжинка торкається землі, а потім снігового шару. Звуки весь час різні — сніг може бути живою істотою.

Нарешті я зрозуміла, що знайшла в ньому Аліна. Чому Той, у кого я закохалася, виявився черствим і нудним? Я знов почала думати про іншого та одразу ж загальмувала себе, бо це було б нечесно щодо цього чоловіка. Його почуття було виваженим і дещо буденним, як на мене, він ніколи не запізнювався, не забував про зустрічі, був спокійний і галантний.

— Тебе щось турбує? Давай поговоримо про це, — помітив мій пригнічений настрій, і я не повірила, що хлопець може так сказати.

— Не знаю, чому, але в мене останнім часом депресія.

— А яка причина? Може, разом розберемося…

Я не здатна пояснювати свій настрій, а в нього все було просто — він умів висловлювати свої думки. Я тільки здатна була відчути, подобається мені щось чи ні; а він міг охарактеризувати кожну ситуацію, зробити висновки й прогнози. Може, раніше мені просто не щастило, але я ніколи не зустрічала живих прикладів чоловічої логіки.

— Сподіваюся, не я причина твого поганого настрою?

Якщо чесно, причина була лише в мені, але він переплітався зі мною дуже тісно, і я відповіла.

— І ти теж.

Він, мабуть, вирішив, що час розібратися у наших стосунках.

— Нема чого сумувати, Марго, якщо ти відчуваєш те ж саме, що і я. Мені потрібна тільки ти, і ніяких паралельних взаємин.

Він здавався мені янголом. Мене можна було брати без подальших пояснень, і він так зробив. Це було чудово. Так, наче яскраві промінці наповнили мене з ніг до голови. Це було схоже на пристрасть. Це не можна було назвати просто хорошим сексом. Це вийшло щось набагато більше, ніж звичайне перетинання двох самотніх осіб. Не знаю. Може, деяку роль зіграла велика пауза в особистому житті, але мені здалося, що такого фонтану емоцій я не переживала ніколи й ні з ким. Ніяких новацій у техніці чи теорії, але, тільки він доторкнувся до мене, я збагнула, що саме його пестощів моїй шкірі не вистачало. Я відчувала його всім тілом, прислухалася і була щаслива від того, як уміло він настроював мої струни. Якби мене спитали в той момент, я б щиро та одразу відповіла, що хочу залишитися з цим чоловіком назавжди.

Звісно, трохи розгубилася, коли Алінина прозора постать нагадала про обіцянку зникнути. Я ошаліло подивилася у середину порожньої кімнати й голосно спитала незрозуміло в кого:

— Ти вважаєш, так буде правильно?

Мій голос пролунав на тлі пристрасного мовчання, як сирена. Петро відсторонився і схвильовано подивився на мене:

— Ти про що?

— Та ні, це я так, просто, — відмахнулася й перейшла в дивний стан напівреального існування.

— У тебе завжди так? Ти так збуджуєшся? — йому стало весело.