Розділ «29»

— Не дівчаче! — знову закричав Юлій.

— Дівчаче-дівчаче! — луною покотилося з усіх боків, і в хлопця відразу обважніла голова.

— Самі ви… — шукав і не знаходив потрібні слова, — ви… дурні!

— А от грубіянити старшим не треба, — мстиво-повчально мовила Валентина Василівна. — Бери щоденника та йди до дошки, подивимось, який ти в нас Піфагор. Ну, швидше, імператоре! — додала з гумором.

Сам не розуміючи, що він робить, Юлька кинув щоденник на підлогу, до її ніг, узутих у святкові чорні туфельки на високих тонких каблучках.

…Адекватна реакція, як сказав би наш вельмишановний професор. Цей жест, звичайно, не назвеш вишуканим та елегантним, але зрозуміти його можна. — А вчительку? В якої в кожному класі повно таких бовдурів, а перевірки — одна за одною, всі звинувачують лише її, бо вона зобов'язана навчити всіх за будь-яку ціну. Ще й чотири пачки зошитів перевірити за вечір. А за класне керівництво їй платять дві сорок на місяць!

Це вже Камінський. Мати-вчителька. Маленька, худенька, розтріпана, завжди перелякана. Була математиком «від Бога», відчувала музику формул, дивовижно вміла їх пояснити. І занапастила свій талант у школі, серед рутини та безглуздої метушні, коли прибирання класу, збирання металобрухту й боротьба за однакову форму одягу виявлялися головним у житті. Сама ростила сина. А згодом піклувалася ще й про невістку-мальвіну та онуку Ірочку. Померла раптово, від інфаркту, на людній вулиці, по дорозі з роботи. За півмісяця до його захисту. Не побачила сина кандидатом наук, про що мріяла все життя.

А невдовзі після її смерті його маленька родина розпалася. Виявилось, трималися купи тільки завдяки такту й витримці його матері. Без неї все пішло шкереберть… Ой, ці нескінченні сварки останнього року!

Раїса верещала, скрививши майже квадратні губки:

— Якими химерами ти живеш, Андрію?! На що сподіваєшся?

— Тут у мене робота!

— Ілюзія! Ця країна не має майбутнього!

— А що мені робити в Ізраїлі?! Я не єврей!

— У тебе дочка єврейка!

— Наполовину! Лише! — кричав дужче за неї. Темніло в очах, не міг стриматися. Ніколи…

Успадкував від матері здатність мислити абстрактно, мав холодний аналітичний розум, а поліз у психіатрію! Без найменших здібностей до спілкування та емпатії, навіть до нормальної соціалізації… — Нахапався термінів, чаклун авіларський! А сам? Ти вмів жити з людьми? Навіть з найближчими?

Сів у ліжку, обхопив голову руками.

— Вам погано? Голова болить?

Знову Катерина.

Розплющив очі. Все довкола розпливалося. Нудило. Зосередився.