Розділ «29»

— Я на тебе все життя поклала, а ти! Коли ти вже перестанеш брехати?! Коли ти мене ганьбити перестанеш?!

Утягував голову в гострі худенькі плечики, щулився, хотілося зникнути, а вітчим усе шматував рештки щоденника — на клаптики — й ревів басом у самісіньке обличчя:

— Ти в мене його з’їси! З’їси, гадюченя! Нікуди не дінешся! Ану, жуй! — пхав і пхав брудний папір до маленького рота.

А мати кричала своє:

— У батька вдався! На мою голову! На мою бідну голіво-о-оньку!..

Спогад був болісним, переживати це знову не хотілося, але в голові вже замерехтів (він знав, як це виглядає на екрані) аналітичний центр і змушував згадати все.

— Чому ти не хотів зватися Юлієм? Красиве ім’я. — Не хочу про це!

А пам’ять-зрадниця послужливо підкидала ще одну картинку.

…Новенька молода вчителька одразу всім сподобалась — весела, добра, вродлива. Навіть незрозумілі закарлючки математичних формул, що їх швидко писала на дошці білим шматком м’якої крейди, не викликали звичайної відрази. Щоправда, Юлька, як завжди, не встигав переписувати їх у зошит, хоч як старався.

Рум'яна й усміхнена Валентина Василівна підійшла до столу й мисливським оком оглянула клас, що одразу насторожено притих. Розгорнула журнал.

— Почнемо з дівчаток. Жінкам дорогу давати треба, — клас сколихнув сміх. Найголосніше, звичайно, сміялися хлопці. — До дошки піде… Шульга Юлія!

Учні вибухнули дружним реготом.

— Я неправильно прочитала прізвище? — почервоніла вчителька.

Юлька похолов, бо зрозумів, що ноги не слухаються і встати він не зможе.

— Я не дівчинка! — вигукнув істерично, намагаючись перекричати сміх та глузливі репліки.

— Чого ти кричиш на весь клас? — учителька постукала кулаком по столу. — Ану, тихо! Позакривайте роти!

— Я не дівчинка! — вже стриманіше відповів шестикласник Шульга. Його починало трусити зсередини, але намагався втримати один з тих нападів, після яких завжди мав море неприємностей.

— Нічого не розумію! — новенька вчителька роздратовано сплеснула руками.

— Це Шульга, Валентино Василівно, — встала Нікітіна, староста класу й заповзята відмінниця, — його звати Юлій, ім'я в нього таке, — і пирснула, не витримала: усі довкола реготали.

— А-а-а, — заспокоїлась математичка, — так би й сказав. Ім’я якесь дівчаче, я й подумала…