Розділ «22»

— Якщо ми хочемо дійти згоди, забудьмо минуле. Ти хочеш бути з Огнеславою, а оскільки за теперішніх умов це неможливо, згоден перенестися в інше місце.

— А ти бажаєш, щоб я, відлітаючи, зрушив з місця плин часу в нашому зачарованому світі.

Тровік кивнув і звернувся до Огнеслави:

— Ти усвідомлюєш, що на вас чекає?

— Смерть, — відповіла вона серйозно, — тільки мене дивує, чому, обнявши Вельфа, я маю померти: він же звичайний чоловік. Морельда навчила мене жити в уповільненому часі. Я нічим не відрізняюся від авіларців. Хіба що кольором волосся й очей.

— Не віриш пророцтвам?

— Вірю. Але не розумію. Як часове поле може замкнутися мертвим колом? І чому?

— Це прокляття Тровіка, — похмуро мовив Вельф.

— Ні, прокляття наклали на себе самі авіларці, разом з нічними духами. А це лише спосіб зняти його вашими ж руками. Я тільки допоможу, а потім доправлю вас в інше місце. В інший світ та інший час. Чи знаєте, що буде там?

— Нове життя, — Огнеслава трималася напрочуд упевнено й дивилася на чоловіків досить зверхньо.

— В іншому тілі. Чужому. Для більшості людей уживлення в свідомість ще однієї істоти — божевілля. Ті, в кого ввійдете ви, — вкрай нещасливі створіння й не мають власної сили щось змінити в своєму житті. Навряд чи вам вдасться зберегти там чаклунські навички. Станете звичайними людьми, а ви до цього не звикли. А найгірше в тому, що ви житимете в місті, де за день бачитимете людей стільки, скільки тут за все життя. Ви матимете інші імена й зовнішність. Я не можу обіцяти, що ви зустрінетесь і впізнаєте одне одного.

Огнеслава запитально подивилась на Вельфа.

— Іншого виходу немає. Це єдина можливість, — відказав чаклун м'яко. — Спробуємо домовитися. Місто — це величезне поселення. Там життя зовсім не таке, як у нас? — звернувся він до Тровіка.

— Зовсім, — хитнув той головою.

— Проте є щось, що нагадує наше?

— Є місця людні й не дуже.

— А яких менше?

— Велелюдних.

— Отже, Огнасю, я намагатимуся бувати в людних місцях. А одяг? Я можу обрати… якийсь колір, наприклад, щоб одразу впадати в око?

— Там не віддають перевагу чомусь одному і стиль одягу постійно змінюється, — печальне співчуття забриніло в голосі Тровіка.