Розділ «9»

останні роки в Європі почалися глобальні пташині перелокації — велетенський воронячий фронт потроху насувався на континент, охоплюючи все серпом, локальні зграї видзьобували всіх інших птахів, витискаючи їх, й тут немає нічого дивного, адже ворона живе триста років, тож має набагато більший досвід поневолення, аніж, скажімо, горобці, що живуть набагато менше й тому не такі розумні.

Західні уряди навіть ухвалили так зване кроу-кілерство, тобто мерії платили громадянам за кожну вбиту ворону.

...Загадковий бусик секретно загудів електрогенератором.

— Накачуються, — пояснила старшенька.

Сивий втупився у вогники приладів, які спритно перебігали панелями, невпинно пришвидшуючись.

Усі навколо зачаровано обступили апарат — ще б пак, де таке побачиш? Та ні на якій виставці не побачиш, це точно:

бо як вдарили вгору рубінові промінчики,

платформа з приладами зрушилися, обводячи лазерами горизонт, й дуже швидко стало помітно, що воронячі зграї присідають, намагаючись зрушитися вбік від небезпеки,

намагаються ховатися одна за одну,

знижуються, тобто падають, просотані помаранчевими спалахами,

від чого ґелґотіння, як по команді, вщухло, чорна стихія втратила голос, енергію, словом, усе те, чим споконвіку знижувала й оглушувала небо.

Воно знову набувало висоти.

Дівчата радісно вискочили з кабіни, бо всередині ніде було скакати, а головне — танцювати, ляскаючись у долоні.

Ще б пак — небо очистилося од ворон, знову ставало блакитним, тобто геть прозорим, як і було колись.

А вороння тепер густо вкривало земну поверхню, неначе небачений чорний чад чи попіл.

Хтозна, може, деяким і вдалося вижити, прикинувшись мертвими? Бо вони споконвіку дуже хитрі, ці вражі ворони.

Не пройшло й півгодини, як Сивого покликала рація:

— Що сталося? — шипіла крізь розряди вона.

— А шо си стало? — непідробно не розумів він.

— Що, що. Лугандони масово покидають позиції, що.