TextBook Дівчата знічев’я втупилися в нього.
Він од цього закліпав і заговорив ще швидше:
— Я думаю, що за притча? Чого вони там крутяться? Підходжу туди, як фацет, і що я бачу? Аж там випало вороненя мале, ну, з гнізда впало, а все їхнє кодло куйовдиться, не знає, як йому поміч дати. Розумієте? Ну, я підійшов і взяв те вороненя на руки, щоб підсадить на дерево. Розумієте? А воно ж кричить, та все дужче й дужче. І ось тоді ця зграя знаєте, що зробила? Отак здійнялася вище, а тоді всі по черзі спікірували на мене, і кожна, знаєте, випустила гівенце, й, знаєте, дуже влучно, що як я звідтам не тікав, а вони доганяли й знову влучали. Бігме! Словом, я місяць не міг відмитися, так в’їлося в шкіру, — розходився він.
Лише за мить збагнув, що сидить за розкішним столом, де всі осудливо зиркають то на нього, то на випічку.
— Ой, перепрошую, ми ж за столом, — здогадався він і вмовк.
Воронячі зграї тим часом нашарувалися в три пласти, оберталися в протилежних напрямках, потроху рухаючись над позиціями у ворожий бік.
Сивий вирішив виправити ситуацію:
— Ну, одно слово, я оцією притчею хтів сказати, що за цими зграями ми нічого путнього в небі не побачимо, тобто дронів.
Дівчата кивнули.
Кожен сидів і щосили думав, як би то продовжити розмову, яку Сивий загнав у глухий кут, тому частувалися мовчки.
А про що говорити?
Не почнеш розпитувати про апаратуру, бо вона, й коню це ясно, надто секретна, аби базікати.
— То оце ж, — знову почав Сивий, бо був тут старший за званням. — Я до чого вів? Я хтів спитати: чи можна з ваших оцих приладунків вгатити по воронах? Ну, це моя головна мрія, бо вони тут, Йосип на кобилі, дуже вже понадвисали, розумієте?
Дівчата, тамуючи посмішки, перезирнулися.
— А чому? — надсьорбнула старшенька. — Воно б можна, але чи подіє?
Вмовкли.
— Хоча тут є один позитивний фактор, — ожила цицькатішенька. — Вони ж, ворони, занадто чорні, а це дуже збільшує фактор променевого поглинання. Я думаю, він вдесятеро вищий, аніж, скажімо, в безпілотників.
Наче зачувши це, воронячі зграї щосили заляскотіли, вони сунули, обертаючи небо, туди, за лінію фронту, де окопалися лугандони.
— Цікаво, цікаво... — намружила очі старшенька.
Обидві були з вищою освітою, а тому могли багато чого розповісти про воронячі новації:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УКРИ » автора Жолдак Б.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „9“ на сторінці 3. Приємного читання.