Розділ «6»

Влад навіть не подумав, а за роботою не додивився, що старий, балакаючи про своє воєнне дитинство — «понаєхалі, сукі, на моциках, представ: у каждого, бля, по моцику! Сказано, фашісти, всі такі ситиє, вєсьолиє», — чомусь одсовувався потроху в куток, а очі вже не сльозилися.

Лишилося пару цеглин, і коли Влад потягся по них — врятував поліетилен, — мутна його поверхня заломилася швидкими боковими людськими тінями.

Влад кинувся під вікно, хапнувши «калаша», просунув знизу й дав чергу туди, куди й тіні — і тут же зворотні кулі цьвохнули по розтрощеній фрамузі, Влад перекотився до порога, штовхнув стволом двері — й зустрічні кулі розчахнули одвірок. Хлопець викинув надвір гранату й зготував другу. Рвонуло так, що поліетилен вкинуло всередину, дід сяяв жахом, німо упершись очицями в бійця, що випромінював страх, бо на старого не глянув ні разу.

Несподівано аж із вулиці у двір вдарила довга черга, в цілий ріжок, однак не по хаті, а попід задній паркан, кілька голосів там скрикнуло, але за другим ріжком усе вмовкло.

А надто дід — він жалібно втискався в куток, втупившись у гранату, якою Влад замахнувся, але не кидав, очікуючи знадвору бодай поруху.

— Гей, земляк, — почув він раптом знадвору знайомий голос, і насилу збагнув, що це Вітько, — ти там живий?

Влад не одразу відповів, бо в голосі друга вчувалася чимала іронія.

— Та наче, — буркнув він.

— Гей, гуманіст сраний, а дєд твій цілий? — дратував той знадвору. — Сиди вже, дурачок столичний, а я обповзу периметр.

Влад втупився автоматом у вікно, не одводячи, пересунувся під ліжко; над підлогою плив густий запах — з-під діда, крізь усі його одежі, витікала чимала калюжа.

Влад мимоволі подумав, що зі старого падлюки витікає увесь отой наш чайок.

— Ой, синочка, — трусився.

Хвилини соталися безкінечно, доки знадвору пролунало рідним голосом:

— Чисто! Виповзай, дурило київське.

Влад, не ймучи віри, встав на ноги, встромив назад чеку, засунув у підсумок гранату. Кілька разів видихнув повітря.

Потім озирнувся, подумавши, ляпнув кельмою глини на припічок і доклав останні дві цеглини.

— Грійся, сука, — і, не одводячи од нього очей, спиною посунув за поріг.