Розділ «5»

Після цього призовник побачив, як змінилися очі воєнкома, зрозумів цей погляд, однак той гортнув папери, взяв анкету, запитав, за якою статтею сидів, призовник назвав номер.

— Ти по-людському скажи.

— За браконьєрство сидів.

Він би їм розповів, що сів, власне, за язик, бо сусіди винюхали, що живе «не на зарплату», й почали докоряти, а він їм, сукам: яке, в сраку, браконьєрство — оно навколо всю країну вигубили, ліси вирубали, ріки потруїли, то вам, сукам, завидно, що хтось веприка завалить?

Ото мовчав би, то, може, й не стукнули б, а то вистежили в ресторані «Звіробій» і на кухні пов’язали з мішком кабанятини...

Несподівано воєнком ожив, можна сказати, зрадів:

— Дак це ж клас! Хоч один спеціаліст попався!

— Не поняв, — шепнув майорчик.

— Браконьєр — це ж звіробій, — незрозуміло відповів полковник.

— Не поняв, — нахилився майор.

— А те, що Звіробій — це значить «мисливець», от, хоч один салага щось тямить буде, — радів далі воєнком. — Ну, що, — звернувся до мене, — хочеш іскупить?

— Дак я ж уже одсидів, — бовкнув він.

Але так чи інак, а комісію пройшов.

...вона несподівано й люто крутнулася, і вони удвох покотилися в кювет; тренована сучка молотила п’ятами, тож він, щоб не накостиляла, підставляв берці, і вже бачив:

притягне її голу-голісіньку на пост і покаже здобич, і її срану карту, і телефончик її сраний покаже, і куди вона дзвонила, нехай по джіпіес на того «орла» наведуться, виявлять,

однак вона шипіла, як могла, а не здавалась, її голе тіло гадючилося на всі боки, крутила, чим могла, це ж хто видержить, щоб отак спокійно це терпіти, блін, після одсидки, зараза, це ж тобі не кабанів стрілять.

Особливо коли голою спиною одпихається, і всім іншим, що було, то тут не треба довго пхатися, трястись, крутячись навколо подвійного нельсона біля важкого перекинутого велосипеда, що дивився на все це своїм нікелем...

...тут він несподівано відчув, що шия її від зусилля хруснула, і все в ній враз ослабло, тобто все там стало неживе; він підвівся, не вірячи ні їй, ні собі, тим паче, що поряд колихалася спокійно «зєльонка», розкинулось шосе, все таке неймовірне, навколо настала найніміша тиша, лише пищав телефон, так, що він повільно підняв, сунув під клапан, застібнувся увесь, закинув у кущі велик, затяг її туди, і насилу посунув геть, думаючи лиш одне: як таке пояснити?

— З льогким паром просравшись, — кивнув виразно на лопату лейтенант, бо салаги вже знехотя обкопували дернини.

— Да, аж бздо пішло, — погодилися бійці.