Розділ «33»

Побачити рідне місто!

Рідний проспект імені 50-річчя!

Бодай крізь об’єктив! Тут головне — погожа тепла днина з потужними висхідними потоками повітря, аби добряче набрати висоту й зекономити пальне.

Ася запустила «Бджілку» в одному місці, а всі поїхали керувати нею в інший пункт, аби потім приземлити в третьому — конспірація, бо феесбе не спить, феесбе має потужніше обладнання, та це не означає, що воно переможе.

— В них — апаратура, а в нас — креатура! — повторювала Євка, свято вірячи в свої слова.

З-під хмар поставало далеке рідне місто; та от біда — вітер.

Він швидко з’їдав паливний ресурс, і тому Ася вирішила змінити маршрут, плануючи з підвітряного курсу.

І «Бджілку» понесло від околиць.

«Боже! Я ніколи не побачу рідний проспект! — жахнулася Ася. — Навіть крізь об’єктив, о Господи!» — мало не плакала.

Місто швидко віддалялося, літачок несло понад хутором Леніна, туди, де був колись єдиний в районі пляж — так званий Стахановський ставок, дивовижний витвір совкової показухи. Бо наповнювався із «гівнянки» — струмка, що витікав із м’ясокомбінату, туди скидали всі нутрощі. А комбінат був колись найбільший у Європі.

І що? Захворів хтось із курортників? Чорта лисого, шахтарі — то такі люди, що їх земля не бере, то що вже там якісь бацили!

Звісно, ставок тепер спустили, як і все інше в області. Однак його дно, щедро угноєне метаболізмами, нечувано проросло верболозом.

А по той бік греблі ще в сталінські часи було посаджено показовий вишневий сад із рекордних сортів. Навколишні хуторяни розікрали саджанці, але коріння густо проросло (рекордне ж!) і утворилися фруктові джунглі, які давали цілющий дух, — отак із лайна постала своєрідна рекреаційна зона.

Посеред греблі розташувалася гучна компанія, підозру викликало, що всі у камуфляжі, а охорона — з обох боків дамби. Серед автомобілів вирізнявся найдорожчий, дивної марки «Land Lover».

Ясноокий чоловік глянув на свого натовського годинника й кивнув — обслуговували дві козачки в білих фартушках, принесли шашлики, а третя, миршавенька, розливала коньяк; за тим ніхто не добачив, як пінопластовий літачок під хмариною, склавши пропелера, тихо линув над колишнім ставочком, відверто милуючись ним.

Ася враз побачила обличчя — те саме! Високий лоб, ясні очі — дівчинка смикнула джойстик, скерувавши «Бджілку» в піке, —

вона ще не впізнала його, однак війна загострила інстинкти навіть у дітей, і пальці випередили думку, направляючи літачка, —

лице стрімко наближалося,

так, це воно:

коли під містом розташувалася важка федеральна артилерія, містян зібрали на мітинг біля кінотеатру «Мир», щоправда, колишнього; однак промовець проголошував речі, цікавіші за будь-які фільми. Сипав новими обіцянками, бо старі давно вже постаріли, лаяв «нєпонятних жидов»...