Розділ «11»

Баняк, бо мав найкращу чуйку, лежав під дверима на шухері.

Іржавий вентилятор потроху посунувся, ще трохи виліз, далі довелося обсмикнути дроти — і готово, отвір звільнився, і тут треба сказати «спасибі» колишній радянській владі, яка практикувала, наприклад, неякісний цементний розчин, що й прислужилося в теперішній ситуації.

Наймолодший з них, Петруччо, кривив губи, знаючи, що це не шлях до свободи, бо занадто вузький для неї. Однак йому стачило глузду не квакнути, бо всім і без того погано.

Хантер просунув туди праву руку, якнайдужче випростав плече, ще протягнув, тоді боком шию, потім потилицю, далі, далі, але...

Він випав назад знесилений, і не так од втрати зусиль, як від невдачі.

Довго ж довелося відпочивати, бо педерали знадвору заворушилися, сновигали, матюкалися, і всі укропи завмирали, очікуючи.

Чого?

А це вже лише Бог знав, чого.

Нарешті Булига прошепотів на вентилятора:

— Засунь його назад.

І справедливо — якщо педерали побачать спробу, то невідомо, в який бік повернуться їхні ідеї.

Хантера ж мучили інші думки — якщо він не зміг туди пролізти, то як це зроблять інші, побиті й поранені?

Отак усі потроху переводили подих і сумніви.

Тому він підвівся й почав роздягатися, усі німо спостерігали цей новий цирк, знаючи, що він завжди був готовий до фокусів. Але тут? Який тут у біса шанс, окрім того, щоб лише розлютити федерастів?

Хлопець тим часом зав’язав свої речі у вузлик, випростався.

— Плюйте на мене, — сказав, майже наказав.

Дехто й хихотнув, а дехто й від цього відмовився: клоун драний, знайшов час випендрюватися.

— Хлопці, ну? Це останній шанс, ну, прошу вас, ну, може, ну, може, я приведу яку підмогу.

О! Точно знав, як поцілити, отож всі потяглися до нього, і хто чим міг харкав на нещасного, він розтирав на собі ту слину, однак байдуже, слава Богу, темрява майже приховувала цю незвичну для війни процедуру.

Дехто навіть ще підставив спину, плечі, аби Хантер всунув у діру вузлика, а залізний кілок собі в зуби; потім він неначе вуж потягся туди — слава Всевишньому, отвір мурували колись геть недбало, неохайно, отож пальцям було за що вчепитися, за що підтягтися.