Розділ «11»

— На нас? — смикнувся Петруччо.

— А на кому ж іще? Не на лугандонах же.

— Ага, тих ніякий газ не візьме, — спробував реготнути Хантер, але так, щоб не сколихнути біль.

У нього була своя версія, однак не хотів псувати іншим настрій.

Вся річ у протигазах, він ще й раніше помітив, що коли розтягти край маски, то він брався білішими розколинами, тобто був невідомо якого року випуску і з яких запасників.

Хоча вся проблема полягала у випускному гумовому клапані, що, втративши еластичність, легко перетворювався на впускний.

— Голитись треба, — буркнув Булига, — бо щетина не дає прилягати до морди. От гази й пройшли.

— Голитись, чорт його зна, коли було голитись, — шкварчав Баняк, бо був твердо переконаний: кацапи роблять нові гази, що проникнуть куди завгодно.

Отак, кволо сперечаючись, долали час, однак кожного мучило головне питання: мучитимуть чи пристрелять?

Він підсунувся до іржавої батареї і торкнув її плечем — трималася вона хитко; посмикавши, вдалося розхитати один з гачків підпори, що висунувся з дерев’яного чіпка, а з іншого кінця виявився гостряк.

Усі навколо неквапом споглядали його великі зусилля, не знаючи, як він їх застосує далі.

Нападе на охорону?

Чи на кухаря, який принесе баланду?

Чи на «парашутиста», котрий принесе парашу?

До речі, на парашу не було й натяку, тобто запаху, що свідчило — цей склад ще ні разу не був в’язницею, лише пахтіло колишнім вугіллям.

У кутку вгорі був невеликий вентилятор, і Хантер почав його виколупувати, незважаючи на зневажливі погляди, адже отвір однаково був маленьким.

Просто вони ніколи не знали, що таке діггерство або бодай спелеологія.

А там було таке правило:

якщо голова пролазить у дірку, то і все пролізе, бо голова тверда, а інші частини тіла навпаки еластичні.

Кілька разів Хантер падав знесилений, однак знову повертався до справи, чудово розуміючи: що довше тут сидітиме, то менше буде сили, а тому намагався використати ту, яку був нагуляв ще на волонтерських харчах.