Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

Багряне сонце втомлено ховалося за скелі. Від води повіяло холодком.

— Вечоріє… — Марк потер собі передпліччя.

— Нічого, зараз ми знайдемо Тлустика і переночуємо у нього. Сподіваюся, що він нас напоїть чимось гарячим, хоча він страшенний скнара, — «заспокоїв» Маркуса Ілларіус і голосно гукнув: — Тлу-с-с-тик! Це я — Ілла-рі-ус! Ти де? Тлу-сти-ку!

Він припнув летиконя до гіллячки старого дерева і штовхнув рипучі двері у стовбурі.

— Ти тут, Тлустий?! — запитав він, заглянувши у велетенське дупло, що вочевидь слугувало його другові домом.

— Нема?

— Дивно, він увечері ніколи нікуди не ходить, — сказав Ілля.

— Ходити не ходить, а от зоряну рибу на озері ловить, — почувся дуже низький хрипкий невдоволений голос.

І з очерету на березі виліз маленький опецькуватий гном із ледь-ледь блакитною шкірою. Його зовнішній вигляд був прямою протилежністю його незвичайному басу. Марк мало не розреготався.

— Колобок… — тихо вимовив він, підморгнувши Іллі.

Тлустик гнівно глипнув на нього.

— Привіт, друже, — радісно привітався Ілларіус. — Чому не озиваєшся? Я вже занепокоївся, чи, бува, чого з тобою не сталося!

— А що зі мною може трапитися? — забасив гном. — Я, на відміну від вас, свого носа нікуди не пхаю.

— Моя хата з краю, я нічого не знаю, — несподівано для себе вимовив Марк.

— А це ще хто? — зміряв його поглядом Тлустик.

— Це мій друг — е-е… Маркус Цікавий, — бовкнув Ілля.

— Брешеш! — коротко заперечив Тлустик і поплентався у свою хатку. Він зайшов усередину, не зачинивши за собою двері, і хлопці увійшли слідом за ним.

Кімната у дуплі була невеличкою, але там усе вмістилося: і стіл, і стілець, і диванчик, і старенька чорна дерев'яна шафа, а також дерев'яні сходинки на другий поверх, звідки лилося рожеве світло від вечірнього сонця.

Ілларіус потягнув Марка за руку, щоб сісти на диванчик. Тлустик заліз на високий стілець. Він підпер рукою голову так, що його щока звисла йому на бік, і кумедно заклав ногу на ногу. Взуття на його гомілках зашнуровувалося, і від того обидві ноги виглядали, як копчені шинки. Усі мовчали.

Гном перебігав очима з Маркуса на Іллю і навпаки, ніби чекав, коли ж вони вже підуть, хоч вони щойно увійшли. Ілларіус взяв ініціативу на себе: