Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

— Ну?! Тільки на тебе вся надія! — із властивим йому гумором підкреслив Ілларіус.

— Нам дозволили проїхатися Зеленоводдям і, схоже, на цьому чудовому пегасі. Тобто мені можна поїхати і подивитися усе, що я захочу. — Маркус погладив білосніжного коня по гриві. Той закивав йому головою.

— Так я й думав, коли побачив цього єдиного в Альфі летиконя. Це дуже рідкісна порода коней, у природі вони вже не зустрічаються. Їх тримають тільки у деяких містах, а Цезар — символ нашого мегаполіса.

— Справді, я бачив його статую у піраміді Мудрого Пророка. Як, ти кажеш, його звати? — перепитав Ілларіуса неабияк здивований Марк.

— Цезар, — відмахнувся Ілля, зацікавлений інформацією, яку видав Маркус. — А ти вже бачив Мудрого Пророка?

Але той, ніби не почувши запитання Ілларіуса, вирячив очі на коня і подумав, що, мабуть, у цьому світі він таки буде мати ще не одну нагоду глибоко здивуватися.

— Ілля, ти ж мені казав, що кожен, окрім мене, хто потрапить у діру Вічності, буде розпилений там назавжди?!

— Двісті процентів! — авторитетно заявив друг.

— У мене на Землі був песик, якого я назвав Цезар. І саме через нього я опинився тут. Вловлюєш хід моїх думок?

— Ти думаєш, що цей летикінь — твій друг звідти?

Маркус невпевнено похитав головою.

— Правильно думаєш, друже! Напевно, це він! — байдуже відповів Ілларіус. — Ну, може, не зовсім він, а ілюзія його особи чи характеру, розумієш. Можливо, є ще один прохід на Землю. Більш безпечний, але надзвичайно засекречений… — поділився своїми здогадами Ілля.

Марк відразу згадав про чудо-басейн, але вирішив ліпше про це не розповідати.

— А зрештою, це така нудота, — позіхнув Ілля і запропонував: — Краще давай я тебе познайомлю з моїм одним старим другом. Він, правда, живе не у місті, а в лісі… — і, не дочекавшись відповіді, став залізати на летиконя-перевертня. Марк не заперечував.

Вони здійнялися у повітря. Марк був заінтригований таким нетрадиційним способом пересування. Від помахів крил Цезаря у вухах стояв такий свист і шум, що якби хлопці хотіли поговорити уголос, то не почули б один одного. Тому телепатичний спосіб спілкування був дуже доречним.

— Ілларіусе, але ж ти казав, що на Зеленоводді ніхто не втручається у дику природу! — пригадав Маркус.

— А ніхто й не втручається, — пояснив Ілля, — мій друг — відлюдник, як і усі гноми.

— Гноми — відлюдники? — неабияк здивувався Марк.

— А ти цього ще не знаєш? — теж був вражений друг. — Усі гноми, що входять до Ради старійшин, раніше жили у лісах. Більшість із них володіють даром передбачення, тому із вторгненням тебердів Мудрий Пророк — найстаріший, як ти вже зрозумів, і наймудріший серед гномів — попросив їх про допомогу. Відтоді вони з'явилися в Альфі, Омезі, Беті й інших мегаполісах нашого континенту.

— Чому ж не запросили твого друга? — запитав Марк.