Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

Та, напевно, серце Данелліни не могло більше коритися здоровому глузду, який контролював її емоції, і вона встала, розкривши обійми:

— Іди до мене, Марчику.

Маркус враз схопився і обійняв бабусю. Вона, як завжди, погладила його по голові. У її руках матеріалізувався маленький цирконіт на срібному ланцюжку, який вона почепила Маркові на шию, і несподівано для себе запропонувала:

— Давай-но ми зробимо перерву у твоїх випробуваннях і розкритті. Тобі необхідно просто познайомитися із Зеленоводдям ближче, у реальності, а не через призму голографа. Тим більше, що Рада старійшин наполягала на цьому. Компанію тобі складе Ілларіус Непереможний і ще дехто тобі дуже знайомий…

— Дякую, бабунь, — втішився Маркус. — Якщо можна, я дуже хочу побувати у мегаполісі під час протистояння.

Вираз її обличчя став суворим.

— Вибач, але цього я тобі дозволити не можу.

Вона сказала це так безапеляційно, що Марк не наважився заперечувати чи прохати її.

— Ви зможете відвідати інші мегаполіси Зеленоводдя, але з однією умовою.

Данелліна взяла Марка за підборіддя і, зазирнувши йому глибоко в очі, сказала:

— Ніде, за жодних умов, ти поки що не демонструватимеш свої надзвичайні здібності. А Ілларіус тобі у цьому допоможе. Отже, домовилися?

— Ну, звичайно! — легко погодився Марк. — Та я й не збирався нічого такого показувати. Чесно кажучи, мені не дуже зручно від того, що я не такий, як усі. От тільки як я буду переміщатися? Ви виростите мені крила?! — радісно запитав він.

— Скажімо, так: крила будуть, тільки не у тебе. А в кого — це буде для тебе дуже приємною несподіванкою. Отже, договір укладено, — пожартувала бабуся. — Ти — просто Маркус, наприклад, Цікавий, який подорожує зі своїм другом Ілларіусом Непереможним на…

— Домовилися! А де я можу знайти Іллю? — нетерпляче перервав її Марк.

— Заплющ очі і пригадай злітний майданчик Альфи, куди ти вперше приземлився зі своїм другом. Але це твоя остання телепортація, допоки я тобі не дам знати.

І Марк щез.

Хранителька Зеленоводдя повернулася до бібліотеки і сіла у крісло. Старійшина вмостився навпроти.

— А… Марк? — запитав він.

— Він у надійних руках. Наразі йому необхідно розвіятися.

«Ну, от все і почалося», — подумав про себе Пророк. Та його думки ніхто не зауважив.