Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

— А тому, мій друже, що ти мене вже дуже давно не бачив. А я виріс, — тут гном встав, театрально випростався і, вперши руки у товсті боки, проголосив: — і перетворився з Тлустика, як ти мене обзиваєш, на Всевидяче Око! — і він з гордістю задер свого грецького м’ясистого носа.

— На кого, на кого?! — Ілларіус пирснув так, що аж розплескав півгорня і розреготався. — Все-се-видяче Око, ха-ха-ха! Ти чуєш, Око! Ха-ха-ха! Ой, не можу, я зараз лусну зо сміху!

Маркові теж стало смішно з Тлустикової пихи, і він теж захихотів. А гном, зрозумівши, що над ним кепкують, почервонів, як киплячий борщ, і сів на пеньок допивати відвар.

Насміявшись, хлопці заспокоїлися і зрозуміли, що гном образився.

— Вибач мені, — почав Ілларіус, — я мав би бути уважнішим, але мене перевели у школу телепортації, і я зовсім не мав часу до тебе навідатися. Вибач, будь ласка.

— Вибач, вибач, — невдоволено пробурмотів Тлустик, але по його виразних, хоч і невеликих очах було видно, що він уже не злиться. — Ну добре! Кажи, чого прийшов! Може скучив, га? — і він хитрувато примружив очі.

— Справді, я хотів познайомити тебе з Маркусом…

— Тільки не починай нести нісенітниці про нього, — перервав його гномик. — Я все знаю: він — Маркус Великий, Дитя Зеленоводдя!

— ?!

— Ага! Я ж казав, що став Всевидячим Оком, а ви глузували з мене, — пояснив Тлустик. — Мої здібності розвиваються, не забувай, я ж гном і колись стану Пророком, — і зітхнувши, додав: — якщо наш світ не поглине вир викривленого часу.

— Так, так! Отже, ти подорослішав і усе знаєш.

— Аякже! А ти сподівався зустріти тут того самого дикого і неотесаного товстого гнома? — з докором озвався Тлустик. — От, щоб ти знав, я навіть веду спостереження за однією дивною істотою, про яких ти мені розповідав.

— Не розумію, про кого ти говориш. Я багато чого тобі розказував, — зацікавився Ілларіус.

— Та ти мусиш пам'ятати про тих невидимок.

— Невидимок?! Яких?

— От, гальмо прогресу! — бовкнув Тлустик. — Ну, ті «мерди» чи «верди», чи як їх там звати!

— Теберди?! — вигукнув Ілларіус. — Ти, напевно, щось наплутав, теберди не гуляють поодинці та ще й у лісі!

— Нічого я не наплутав! — злісно заперечив гномик. — Кожної ночі тут на озері з'являється теберд і плаче.

— Ну, друже, ти вже загнув — теберд плаче. Дурниці мелеш. Цього не може бути. Якщо б це був теберд, то тебе уже не було б серед живих. Цей вампір висмоктав би з тебе усю енергію і силу життя.

— А от я кажу, що це — теберд! Сьогодні ж уночі підемо на протилежний берег озера і сховаємося за деревами. Вже смеркає, і чекати залишилося недовго.