Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

Зеленоводдя

Перше знайомство

Мaрк отямився від краплі роси, що впала йому на обличчя. Десь угорі цвірінькали пташки. Нестерпно боліла голова, і мучила спрага. Він розплющив очі і побачив, що лежить під деревами біля високої сірої скелі.

Яскраво світило сонце. Марк спробував поворушити ногами і руками, головою, перевіряючи, чи не зламав собі щось після падіння. На щастя, все було гаразд. Він сів, і перед його очима розкинулося безмежне зелене поле високих диких трав. Поруч росла дивовижно велика яскраво-зелена квітка, щось середнє між тюльпаном і орхідеєю. Її внутрішні пелюстки були щільно закриті, а всередині щось ледь чутно дзижчало і колихало бутон. Марк з цікавістю обережно торкнувся кінчика бутона, який раптом різко відсахнувся, як під дією пружини, і виплюнув назовні маленьку салатову кульку. Але ця бульбашка не впала додолу, а навпаки, почала підійматися вгору і за якийсь час перетворилася на розкішну флуоресцентну медузу з безліччю малесеньких зелених перлинок, що разками звисали з її хвоста. Стрибками, набираючи висоту, літаюча медуза скидала нижній шар перлинок, які тут же починали перевтілюватися у її клони.

Марк чимало здивувався, адже він добре пам'ятав, що стрибнув у печеру в лісі. Він роззирнувся: позаду височіли гігантських розмірів дерева, за якими виднілася могутня сіра скеля. Він підійшов до неї, намагаючись знайти отвір, з якого він міг випасти, але нічого такого не помітив. Марк задумався: дивне місце, незвичайної краси і багатства природа. Все це вказувало на те, що він потрапив… Ні, цього не може бути! Це якийсь сон! І тут він звернув увагу на знайомий звук. Поруч шуміла вода. «Мабуть, це водоспад в ущелині, — здогадався Марк. — Піду подивлюся». І він попрямував на звук. Раптом йому здалося, що він почув чийсь крик. Він зупинився і затамував подих…

— Рятуйте! Допоможіть! Пото… потопаю!!! — хтось несамовито волав про допомогу.

Марк відразу схопився і побіг на крик. Він швидко долетів до невисокого берега стрімкої річечки, з обох боків обрамленої розлогими вербами. Під однією з них, біля протилежного берега, борсався хлопець із непомірно великими, з блакитним пір'ям… крилами на спині. Пір'я намокло і тягнуло хлопчака на дно, а він, марно чіпляючись за довге вербове гілля, намагався якось врятуватися.

Не замислюючись, Марк пірнув у воду і за три подихи доплив до нього.

— Все добре, не панікуй! — сказав він впевнено і підштовхнув хлопця до берега.

Однак той, випустивши з рук рятівну гілку, пішов під воду. Марк пірнув за ним і, схопивши його за шию, поплив до берега, який вже був зовсім поруч.

Вилізши із води, вони впали, знесилені, під деревом.

— Це було… значно важче, ніж я міг… подумати, — відсапуючись, сказав Марк і з цікавістю подивився на хлопчика, який лежав поруч долілиць.

Він виявився значно вищим за Марка, мав світле волосся, яке, щоправда, намокло, і його колір було важко визначити точно. Хлопець перевернувся і сів обличчям до Марка.

— Вельми дякую тобі, о мій спасителю! — шанобливо промовив він.

Хлопець схилив голову, а потім, підвівши її, подивився на Марка великими синіми, як волошки, очима.

На ньому була світла тонка сорочка, підперезана схожим на крайку паском, і такі ж штани, довжиною трішечки нижче коліна. Він був взутий у чудернацькі білі сандалії, які шнурувалися вздовж всієї гомілки. Але найбільше Марка зацікавили його крила. Він без зайвої скромності заглянув йому за спину.

— Слухай, ти як наступного разу надумаєш плавати, то оці пропелери ззаду, — і він показав очима і пальцем за спину, — не одягай!

— Про-пле..? Що? — здивовано оглядаючись, перепитав хлопець.

Він важко піднявся перед Марком, і впершись обома руками у пояс, розправив крила, закриваючи ними сонце. Навколо його силуета утворився сяючий ореол.