Розділ «Замість епілогу»

На континенті тим часом починався ранок нового щасливого дня. Усі мегаполіси з нетерпінням очікували звістку про повернення Маркуса Великого до Альфи.

— Ви обвели мене довкола пальця, — вдаючи ображену, звернулася Данелліна Абсолютна до Мудрого Пророка, сидячи у великому кріслі в бібліотеці. — І як тільки це вам вдалося?

— На жаль, вельмишановна Хранителько, не було іншого шляху… — шанобливо відповів гном. — Ваші родинні почуття могли створити нездоланні перешкоди. Тому довелося не ставити Вас до відома у деяких важливих питаннях.

— Тепер я розумію… Максімус заплатив за це своїм життям… Це — величезна втрата для усіх, — змахнувши сльозу, сказала Данелліна.

— Авжеж, — погодився гном, засмучено хитаючи головою. — Та смерть його не була марною: суперконтинент отримав велетенську силу, якою досі не володів… Такий дар отримують тільки ті, хто його гідний. А усі таланти і здібності, що дарує нам Вища сила, призначені для загального добра, а не особисто для нас! І Ваш онук довів це, хоча він ще надто юний, щоб завжди приймати правильне рішення. На його життєвому шляху йому ще не раз зустрінуться підступні істоти, і тоді… хто знає. — І він сперся підборіддям на свою стару, зморшкувату, але все ж красиву артистичну руку.

— Я сподіваюся, Мудрий Пророк зараз просто філософствує, — захвилювалася Данелліна Абсолютна. — Адже це не пророцтво?!

Але старий гном мав дуже прикру звичку відповідати тільки тоді, коли вважав за потрібне…