Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

— Який же це теберд? Я чітко бачу…

— Мовчи! — знову зашикав гномик. — Він може нас помітити, і тоді нам усім капець! — і він красномовно схопив себе обома руками за шию і закотив очі.

— Послухай, Тлустику, але ж теберди постійно тягнуть енергію з усього живого. А довкола цього не висохла жодна травинка, — прорізався голос розуму в Ілларіуса, — хоча зовні він виглядає точнісінько, як теберд. А з іншого боку, ці істоти не мають голосу, я це точно знаю, а він виє, наче якесь дівчисько!

— А це і є дівчисько у фіолетовій накидці. Хіба ви не бачите?! — здивовано констатував Маркус.

— Це — теберд, дурні! — прогарчав Тлустик і зробив невтішний висновок: — У вас якісь галюни!

— Та це звичайна дівчинка! — заперечив Марк.

— Сумніваюся, — процідив Ілля.

— Зараз я вам доведу, — сказав Маркус Великий і, забувши про бабусині застереження, телепортувався на острівок.

Гномик з Ілларіусом визирали з-за дерева, коли Марк з'явився біля теберда і схопив його наче за руку. Друзі були чимало вражені, адже теберди — ефірні і не мають чітких кінцівок.

— Ти чому тут плачеш? — запитав Марк дівчинку невисокого зросту, з довгим білим волоссям та глибокими синіми очима, повними гірких сліз.

Вона відсахнулася, але Марк вже міцно схопив її за руку:

— Ну ти чого, не бійся!

— А я й не боюся. Це ти мав би злякатися мене, — опанувавши себе, відповіла незнайомка.

— Відколи це хлопці бояться плаксунь? — глузливо запитав Марк.

— Я не плакса, я — теб… — вона запнулася на півслові. — Ти бачиш мене у реальному тілі?!

— А як іще я маю тебе бачити: звичайнісінька дівчина, яких багато.

— Так і є, але усі інші мене бачать тебердом, — і вона знову розревілася. — У-у-у, це все — Аріхандрус, щоб він зник! У-у-у…

— Та годі вже! Не вий! Терпіти не можу, як хтось плаче. Поясни краще, у чому справа? До чого тут цей Аріхандрус? — попросив Марк.

— Ти що, не знаєш, хто це такий? — здивувалася незнайомка.

— Усі знають, хто він.