Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

Крах Аріхандруса Могутнього

Випробування

Марк ще не бачив такого довгого коридору, яким вони ішли з Пророком. Старий, як і під час першої зустрічі, мовчав. Коли ж стало пробиватися денне світло, він зупинився і сказав:

— Вийти звідси ти повинен сам. Я залишуся тут.

— І що я маю там робити? — обережно поцікавився Марк.

— Ти все побачиш. Іди! — наказав гном і показав рукою на вихід.

Марк слухняно попрямував на світло, хоча на душі у нього лежав камінь: дуже важко робити те, чого не знаєш, а тому й не хочеш. Але у Маркуса Великого не було вибору.

Пройшовши метрів із тридцять, він опинився у… тій самій лісовій печері, крізь яку потрапив у Зеленоводдя. Марк подумав, що помиляється, і, звикаючи до яскравого сонячного світла, яке трохи приглушували розлогі крони дерев, вийшов з печери на широку лісову стежину.

Навколо лежала тиша, важка мертва тиша. Казковий блакитно-зелений ліс… Товсте коріння дерев, яке ніби воліло вирватися, випиналося з-під землі то тут, то там… У Марка в грудях щось стислося і занило. Це був Вовчий яр, неподалік від Діри.

І раптом його підхопила хвиля нестримного бажання чимдуж бігти назад, до бабусі, у село. Він навіть зробив перший інерційний крок. Та його розум скомандував: «Стій! Бабуся у Зеленоводді». Але повернутися до колишнього сімейного затишку так хотілося… Його ніхто не тримав, він був вільний. «Усе — реальне! Але, може, я помиляюся, і це — марево, — вагався Марк. Думки у його голові бігли, наче сходинки ескалатора. — Ну, ганявся за Цезарем, втомився, напевно, впав від утоми і заснув. Мабуть, варто заглянути у печеру, щоб переконатися у тому, що там немає ніякого гнома». Він повернувся спиною до лісу і відразу почув знайоме страшне гарчання. «Ні, не може бути! Це — якесь дежавю», — він поволі повернув голову і краєм ока побачив готових до нападу п'ятьох здоровезних вовків.

Вони нервово, у такт гарчанню, смикали яснами, оголюючи гострі ікла, з яких крапала в'язка слина. Марк, ані секунди не вагаючись, побіг назад у печеру…

Пролетівши стрілою відстань до гнома, він зупинився і сперся рукою на скелю, щоб перевести подих. Вовки, на щастя, не переслідували його. Мудрий Пророк спокійно стояв на тому ж місці, склавши руки на грудях. Він мовчав, ніби чогось чекаючи. Коли Марк перестав важко дихати, він несподівано запитав:

— Ти хотів повернутися у Діру?

— Так, — після паузи відповів Марк.

— Чому ж ти не зробив цього?

— Вовки…

— Ти не повинен їх боятися. Ти взагалі не повинен нічого боятися. Для тебе не існує неможливого. Якщо ти хочеш повернутися, ти можеш це зробити. Ніхто не буде наполягати на виконанні твоєї місії. Ти — вільний. Можеш повернутися до свого звичного життя. Я хочу, щоб ти зрозумів тільки одне: не Земля — твій дім. Ти — Дитя Зеленоводдя! Твій славетний рід сягає своїми витоками у глибоку сиву давнину. Твої предки були найсильніші серед найсильніших, наймудріші серед наймудріших, найблагородніші серед найблагородніших. А ти кажеш, що боїшся вовків?! — майже зневажливо сказав Пророк. — Іди! Іди туди знову і покажи силу свого духу. Якщо ти і після цього бажатимеш повернутися туди, — він запнувся, — ти зможеш це зробити. Іди! — і він показав лівою рукою на вихід.

— Я не можу… Я не хочу! — у розпачі вигукнув Марк. — Мені це все не потрібно! У мене ніхто не питав, хочу я цього чи ні! Мене повністю влаштовувало те, ким я є. Дарма я побіг за Цезарем… Спочатку мені все здавалося таким захопливим і цікавим, але… — він похилив голову. — Мені дуже шкода, що я не можу справдити ваших сподівань. Це виявилося занадто складним для мене.

— Послухай, Маркусе! В житті будь-якої людини трапляються ситуації, коли вона мусить здійснити ВЧИНОК. І від цього залежить усе її подальше життя. Ми приходимо у світ із чітко накресленою долею, та коли ти хочеш її змінити, будь певен, на твоєму шляху траплятимуться такі моменти, коли ти зможеш це здійснити. І ти, зрозумілою для тебе мовою, перепрограмуєш свою долю наново. Тільки необхідно докласти зусиль. Ні від кого не вимагається нездійсненне. Тим цей світ і прекрасний! Сьогодні у тебе є можливість відкрити для себе своє велике призначення. Хоча ти можеш і не пробувати. Але іноді обставини складаються так, що буває нестерпно боляче за невикористані шанси. Та, на жаль, це буває надто пізно, коли вже нічого не можна змінити. Якщо ти хочеш плисти за течією — пливи, та нічого цікавого в твоєму житті не відбуватиметься, бо воно вимагає від нас рішучості, наполегливості і часом ризику. Я не вірю в те, що ти байдужий. Це — найгірше, що ти міг отримати від землян! Але ж це не так! Я бачив, як змінювався вираз твого обличчя, як світилися твої очі, коли ти спостерігав протистояння…