Розділ без назви (3)

Могутній сірий океан з велетенською силою жбурляв десятиметрові хвилі на скелястий острів. Вони несамовито кидалися на гостру і тверду поверхню, торкнувшись якої, безсило і мляво сповзали, перетворившись на шипучі пінисті потоки…

— Я обожнюю шторм… Він нагадує мені бажання і пристрасті, що вирують у наших душах… Тільки його пристрасті — конструктивні, завжди видно результат намагань, а у живих істот емоції часто шматують тільки їх же власну душу, — заговорив високий ставний чоловік у темній довгій мантії з капюшоном, коли позаду нього непомітно з'явився ще один у сріблясто-білій мантії.

— О, це не стосується Вас, мій Могутній Володарю! — сказав у відповідь другий.

— Авжеж. Та у цьому є і частка твоїх заслуг, — зверхньо зауважив перший і запитав: — Отже, ти його знайшов?

— Так, мій Володарю.

— Твої нічого не запідозрили? — поцікавився Володар.

— Даруйте, мій пане, але це звучить як образа!

— Ну, добре-добре. Тоді виманюй його відтам якнайшвидше! — наказав голос з-під капюшона.

— Я здійсню це найближчим часом. Нехай Володар не сумнівається, — і чоловік у білій мантії зник так же несподівано, як і з'явився.

— Чого б це я мав сумніватися. Все буде так, як того хочу я! — впевнено сказав Володар, розкрив крила мантії і різко опустив їх. І шторм йому підкорився.

Дивне видовище: негода ущухла за велінням дрібної істоти, яка, наче сльозинка посеред океану, стояла на широкому виступі скелі.