Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

Гном вкотре змахнув рукою над глобусом, сяйво зникло, і лише тьмяно мерехтіли зірочки, що відбивали місце перебування старійшини кожного мегаполіса.

— Усі вже на місцях, — розглядала зображення Данелліна, — а от в Альфі — нікого. — Вона стала поволі оглядати глобус, пильніше приглядаючись, і раптом скрикнула: — Ось він де! Зрадник! Але цього не може бути…

Завжди витримана і спокійна, вона почала нервувати, коли ідентифікувала світло цірконіта Максімуса на острові тебердів. Її дихання стало частішим і гучнішим. Хранителька благально подивилася на Мудрого Пророка, якого, здавалося, ніщо не може вивести з рівноваги.

— Що робити?! Обставини так швидко змінюються!

— Я не знаю, як Ви, а я зрозумів, що вести протистояння в Альфі доведеться самій Хранительці Зеленоводдя, — флегматично, як коала, відповів гном і низько вклонився.

— Мені?! — спантеличено перепитала бабця Дана.

— Маркусе! — почув Марк голос свого друга Іллі. Раптом із пульсуючого кола у нього над головою з'явилися Ілларіус і Тлустик верхи на Цезарі.

— Друзі! — радісно скрикнув Марк. — Як добре, що ви тут!

— Аякже! А ти думав, що ми покинемо тебе самого? Які ж ми після цього друзі?! — усміхнувся Ілля, зістрибуючи з летиконя і непомітно штовхнувши у бік завжди невдоволеного малого гнома.

— Ой-ой, і вляпався ж я… — пробурмотів собі під ніс Тлустик.

— У гарненьке ж місце привела тебе та «тибердійка», — зауважив Ілля, щільніше загортаючись у свою мантію.

— Як добре, що ви тут, хлопці! — радісно вигукував Марк, а тоді, вже сумніше, додав: — Тільки виходу звідси немає.

— Не бійся, Цезар нам допоможе вибратися з острова, — впевнено відповів Ілля.

— Цезар їм допоможе! — образливо пробурмотів Тлустик, обмацуючи повітря довкола них руками і ніби натикаючись щоразу на невидимі стіни. — Дурники, ми — у тривимірній капсулі!

— Що це означає? — стурбовано запитав Марк.

— У Зеленоводді таке явище трапляється доволі часто. Це такий собі позачасовий капкан, — відповів Ілларіус. — Але хвилюватися немає підстав: вони — тимчасові і нестабільні, щойно поблизу з'явиться пульсуюче коло, тривимірні капсули руйнуються, і все приходить у норму.

— Гей, Всевидяче Око, — підморгнувши Маркові, напівжартома-напівсерйозно звернувся Ілля до амбітного гномика: — Прохід ніде не з'являється? Га? Ти ж нас проведеш?!

‘ Задоволений із визнання свого дару, Тлустик дуже серйозно і відповідально заявив:

— Насправді я мав би образитися і взагалі не говорити з тобою. Але раз вже склалася така ситуація… — а про себе подумав: «Може, де і моє ім’я згадають після перемоги». — О-о, — повів видовженим вухом гномик. — Я вже щось відчуваю. Ось тут, на краю цього муру.

Марк зиркнув оком туди, де, на думку Тлустика, мав би з'явитися пульсуючий прохід, і побачив вкриті льодом шпильчасті краї скелі, що стирчали між мурами замку. Ну й висота! Аж дух запирало!