Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

«Але це все може бути ілюзією», — подумав Маркус, проте скочив разом з хлопцями на Цезаря, який стрибнув за вказівкою гномика.

— A-а, Максімусе! — роздратовано вимовив Аріхандрус. — Ти мав би вже давно тут бути, бо ВІН вже тут!

Максімус Стриманий яскравою світлою плямою вирізнявся на тлі гнітючої темноти старого вулкану, вщент заповненого тебердами.

— Я все зробив, як ви веліли, мій Володарю! Віолліна Сентиментальна нам вже не потрібна, раз Маркус Великий тут, — і він вказав рукою на псевдотеберда, який ховався у вузькій розщелині.

— А-а… — почулося ридання, що аж краяло серце.

— Як вона мені остогидла зі своїм ревінням! Віддай її їм! — Аріхандрус Могутній кивнув на натовп іншовимірних істот.

— Ні, не треба! — заволала ще гучніше дівчинка. — Бла-га-ю Вас!

— Я думаю, мій Володарю, вона заслуговує більш поблажливої смерті, — переконливо заговорив старійшина. — Ви славитесь як мудрий і справедливий полководець, який вміє нагороджувати своїх вірних слуг…

Аріхандрус Могутній якусь мить мовчав, пильно вдивляючись у вічі старому. Здавалося, що він вагається. Однак, ніщо вже не могло перешкодити його грандіозному замислу.

— Старий хитрий лис! — вимовив він підозрілим тоном. — Ти сам боїшся такої смерті. Ну, добре! Вирішуй ти, як їй померти, тільки забери її звідси у замок! Хай там скиглить, нікчема!

І тут у самій глибині купи тебердів ніби розірвалася повітряна бомба. Жерло вулкана освітилося, і зі спалаху з'явилася трійка друзів на летиконі. Маркус першим ступив на тверду поверхню і очманіло став посеред натовпу. Теберди скупчилися довкола нього, не сміючи підступити ближче, ніж на три кроки.

Ілля і Тлустик з виряченими від жаху очима намагалися заховатися за Цезаря, який сам нервово ставав дибки і іржав на всю свою конячу горлянку. Адже вони вперше побачили обличчя своїх загарбників. Якщо це можна назвати обличчями.

Під брудно-фіолетовими накидками з капюшонами ховалася сіра безформенна маса, крізь яку постійно перебігали тоненькі, мов павутина, зелені електричні розряди. І це істоти, що претендують на вищий інтелект! Окрім неймовірного почуття огиди, вони викликали лише тваринний жах перед невідомим.

— Ось ми, нарешті, і зустрілися, мій дорогий… — побачивши прибульців, вимовив Аріхандрус Могутній. Він хотів ще щось додати, але запнувся і проковтнув слину.

Теберди розступилися, утворивши прохід від маленької компанії до Володаря.

— Аріхандрус… — від несподіванки ледь чутно вимовили усі троє друзів.

Тієї ж миті якась надзвичайна сила змусила їх іти йому назустріч. Марк, наче зомбі, переставляв ноги. Не опираючись велінню Аріхандруса, він ішов і уважно вдивлявся у знайомі риси обличчя Володаря тебердів.

Він був дуже високий і широкоплечий, мав великі майже прозорі блакитні очі, що прибивали важким поглядом до землі і дивилися з-під лоба через крижані зіниці-цяточки. Аріхандрус мав прямий, трошки задовгий ніс, міцно зціплені тонкі губи і вольове підборіддя. Маркуса аж сіпнуло, коли він побачив, як з-під капюшона, якого Володар тебердів скинув різким рухом руки, виглянуло гладенько зачесане, довге аж до плечей білосніжне волосся, що контрастувало з дуже темними широкими бровами, що майже сходилися на переніссі і злітали вольовими дугами вгору, коли він починав говорити.

А Аріхандрус Могутній щосили намагався проникнути у думки цього хлопця, та захист, з яким він зіткнувся, був нездоланний. І ця оборонна завіса була створена не Маркусом! Ні, вона ішла звідкись ззовні. Володар тебердів не сподівався на такий поворот! Від обурення він навіть не встиг сховати від чужого ока енергетичний розряд, що перетнув його тіло.

Помітивши зелену павутинку, яка на мить перебігла тілом Аріхандруса, Марк враз зрозумів, що це — теберд! «Але ж Аріхандрус Могутній існував і до вторгнення тебердів. Він не може бути чужоземною істотою», — подумав Маркус.