Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

Фінальний «концерт»

Пройшовши крізь в'язку субстанцію пульсуючого кола, Марк опинився на одній із засніжених веж Аріхандрусової неприступної фортеці.

Вона вражала своєю монументальністю і масштабом. Замок був наче вирубаний у скелі, як зникле місто на Землі десь у Південній Азії. Сірий, понурий і моторошний пейзаж, що, мабуть, мав би нагадувати для чужого ока про мізерність, нікчемність і ницість кожного перед величчю Аріхандруса Могутнього.

Однак Маркус не звернув на це жодної уваги, він лише подумав, що такі апартаменти занадто великі для однієї особи. А це наводило на думку про те, що тут може бути значно більше живих істот. І він мав рацію!

Марк помітив, як у великому проході головної будівлі зникла постать Віолліни Сентиментальної, і поквапився її наздогнати. Він побіг вздовж муру, який подумки назвав «китайською стіною», бо скільки він не рухався уперед, здавалося, що стоїть на місці. Маркус вже втомився від тієї безглуздої біганини. Тоді він вирішив, що, можливо, йому буде легше переміщуватися повітрям, не торкаючись ілюзорної поверхні, яка, очевидно, слугувала неабияким захистом для Володаря тебердів.

Маркус піднявся у повітря і завис… Він намагався летіти до головної будівлі, але його рухи ніби щось скувало. Дитя Зеленоводдя відчуло, як його ніби хтось тримає могутніми невидимими клешнями, не даючи можливості рухатися ні вперед, ні назад, ні вліво, ані вправо. Марк безпорадно опустився на землю. Жодні спроби телепортуватися теж не дали очікуваних результатів. Він знав, як сюди прийшов, та не знав, як звідси вийти. Марк сів, спершись на кам'яний вал, і задумався.

Аріхандрус Могутній у цей час саме закінчував свою тріумфальну доповідь перед підлеглими тебердами. Вони засідали у жерлі старого погаслого вулкана, до вершини якого ніби приклеївся його замок.

До Аріхандруса обережно підбігла Віолліна і прошепотіла йому кілька слів на вухо. Володар зверхньо кивнув головою і щось урочисто повідомив усім присутнім їх мовою, яка скидалася на шипіння гадів у серпентарії. Усі довкола зашепотіли і заворушилися. До Аріхандруса направилося три найбільших теберди. Він торжествував. Усе відбувалося за планом.

Незадовго до цього на континенті у Деінде зібралася Рада старійшин…

— Маркус Великий переміщується у просторі на неймовірно великі відстані, — уголос констатував Максі-мус, спостерігаючи за мерехтінням і стрибками жовтої точки на чарівному глобусі планети Зеленоводдя.

— Отже, він просто телепортується, — зробила висновок гостроноса дама.

— Ні, Сібелліно, він цього не робив би. Ми з ним домовилися, — заперечила їй Данелліна Абсолютна.

— Дурниці, — зверхньо зауважила дама. — Діти ніколи не дотримують свого слова.

— Дитя Зеленоводдя проходить крізь пульсуючі кола, — почувся низький голос Мудрого Пророка, який якраз входив до зали.

Усі старійшини почали занепокоєно перемовлятися. Дестабілізуючі шлюзи були занадто небезпечними, щоб послуговуватися ними для переміщення, оскільки неможливо було передбачити, де ти опинишся, пройшовши крізь якийсь з них.

— Це дуже необачно з його боку, — захвилювалася Хранителька Зеленоводдя.

— У Маркуса Великого є провідник, — заспокоїв її гном.

— Провідник? — перепитала старійшина Бети Перселліна Великодушна.

— Так! Це — дружній теберд, — відповів старий гном.

— Нічого не розумію! Який іще «дружній теберд»? — і бабуся Дана впала на свій трон, схилившись над столом і у розпачі обхопивши голову обома руками.