Розділ «Частина III Крах Аріхандруса Могутнього»

— Ти ВЖЕ мертвий, чудовисько! — кинув Марк, ледь стримуючи себе від нападу.

— Сину мій, Марчику! — раптом звернувся він до Марка таким близьким і рідним голосом, що Марк здригнувся, а Аріхандрус впав на землю, як підкошений. Він простягнув до Марка руку з перснем, наче благаючи про допомогу.

Маркус інстинктивно кинувся до Аріхандруса. Упав на коліно і поклав на нього голову батька. Аріхандрус ще більше посірів, і його тіло знову перетнула енергетична блискавка.

— Ти бачиш мої муки… Допоможи мені, синку! — почав благати цей недавно могутній чоловік. — Вбий мене, дитино!

Марк був приголомшений. Ще декілька секунд тому він був готовий розірвати його на шматки. Але зараз, коли той став такий безсилий…

— Заради нас, заради Зеленоводдя і Ліллеани! Синку! Пророцтво мусить здійснитися! — раптом вигукнув він і знесилено впав Маркові на руки.

Марк аж здригнувся від несподіванки. Він чув, як уповільнюється його пульс… І тієї ж миті побачив, як від батькового тіла наче відділилася сіра з зеленими прожилками субстанція…

— Маркусе, не роби цього! Не помилися, — зовсім кволим голосом прошепотів Аріхандрус. Та наступної миті сіре марево повернулося у тіло, і він простогнав: — Допоможи мені, сину! Вбий мене, вбий!

Але Марк збагнув те, про що намагався попередити його Максімус. У тіло Аріхандруса Могутнього вселився надприродно сильний теберд. Він виснажив за довгі роки фізичне тіло свого хазяїна і скував його волю. Зараз він прагнув заволодіти набагато досконалішим тілом юного Хранителя Зеленоводдя Маркуса Великого, але міг це зробити тільки з його згоди, бо Дитя мало надзвичайну силу, яку нікому не до снаги здолати.

— Допоможи-и! — волав Аріхандрус. — Я так страждаю! О-о, мені так боляче.

Маркус обережно поклав його на землю. Випростався і сказав:

— Мені не потрібна твоя могутність і велич, в основі якої лежить страх, жага влади і крові. Це — низькі і нікчемні риси, які чужі Зеленоводдю. — Марк відчував якийсь незрозумілий приплив велетенської енергії.

— То прояви свою великодушність і припини мої страждання, — попросив ледь чутним голосом Аріхандрус Могутній.

— Ти не обманеш мене, істото! — Марк багатозначно всміхнувся, як його бабуся. Йому здавалося, що він от-от лусне від тієї сили, яка розпирала його тіло. — Повертайся на Тебердію. Моя відповідь — НІ! — і він попрямував до друзів.

Коли він промовив останні слова, жерло вулкану залило яскраве сяйво. Це заговорила та нездоланна сила і позитивна енергетика Маркуса Великого, про яку розповідав старий мудрий гном. Вона поєдналася з «музикою душі» Зеленоводдя і закрила шлюз між двома світами: нескінченного зла і безмежного добра.

Якби хто подивився на Зеленоводдя із космосу, то неодмінно зауважив би сяючий ореол, який утворився навколо цієї планети. А в паралельному вимірі, на Землі, люди у той момент спостерігали несподіваний зоряний дощ.

— Ой, як гарно, мамусю! — сказала Аліска, показуючи у сяюче нічне небо, коли вся родина вечеряла на терасі.

Мама підняла очі, і щось боляче кольнуло її у самісіньке серце.

Хижий теберд відділився від Аріхандруса і зник у сяйві Дитя Зеленоводдя разом з іншими тебердами, які протягом останнього вирішального протистояння безпомічно купчилися біля стіни.

Маркус підійшов до своїх друзів, до яких приєдналася і Віолліна Сентиментальна у своєму справжньому вигляді. Усі радісно обіймалися і вітали одне одного.