Розділ «До своїх»

— Добре, ходімо, — погодився Леопард, не бажаючи вислуховувати нудне скиглення бійця, що, як він розумно передбачив, неодмінно прозвучить після відмови.

У монастирі було порожньо. Під ногами тріщало бите скло. У повітрі висів неповторний запах плавленого воску. Перед вівтарем на підставках стояли жовтуваті свічки. Скільки вони тут, неприбрані, чорніли погаслими ґнотами, невідомо. Мозес був тут. Він дістав запальничку, підпалив ґніт однієї зі свічок і, дивлячись на сумні лики святих, перехрестився.

— Ану загаси її негайно! — крикнув Леопард, і луна порожнього храму багаторазово повторила командирський наказ. Мозес послухався. Його зашкарублі, натруджені війною пальці навіть не відчули опіку від полум’я. Ніщо не мало виказати присутність лазутчиків.

Вони піднялися на дзвіницю. Дерев’яні сходи буркітливо порипували в такт кожному кроку бійців. Піднявшись нагору, розвідники влаштували собі зручну лежанку і, діставши біноклі, взялися стежити на три боки.

Звідси добре проглядався аеропорт і всі підходи до нього, аж до передових українських позицій. Сіра громада розбитого термінала мовчазно лежала біля злітної смуги, як туша викинутого на берег кита, обгризена дикими псами. Погляд досвідченого військового міг розгледіти на місцевості сліди масивного укріпрайону, що зв’язав мережею окопів та бліндажів лінію оборони сепаратистів. Леопард витяг із нагрудної кишені пластиковий файл, у ньому акуратно були загорнуті блокнот і коротенька ручка. Він почав записувати координати, звіряючи їх із портативним навігатором, та малювати схеми укріплень. Те саме робили і його бійці. І раптом із-за посадки рикнув потужний мотор.

До посадки було близько кілометра. Ніхто не розгледів за деревами важкий броньований механізм, що раптом завівся й поїхав. Та, може, він і не стояв, а просто непомітно для розвідників під'їхав до високих дерев. Звук мотора наближався до монастиря. Невдовзі бійці змогли визначити, що моторів було як мінімум три. На дзвіницю принесло запахи мастила та спаленої солярки.

— Вони їдуть сюди, — шепнув Апостроф, але Леопарду це й так було зрозуміло.

Техніка повільно звертала з польової дороги на порожнє монастирське подвір’я. Машин і справді було три. Першим заїхав розмальований зеленими й чорними плямами німецький джип із високими колесами. Біля нього зупинився скромніший «УАЗик» із брезентовим дахом. А за ними рухався велетенських розмірів незвичаиний агрегат.

Він був схожий на танк. Його гусениці важко й байдуже перевертали вкриту інеєм землю. Двигун випускав пасма смердючого диму. Але замість башти він мав дуже дивну конструкцію, що скидалася на ракетну установку з кількома пусковими блоками. Те, що це якась потужна зброя, стало ясно з першого погляду. Бійці на дзвіниці нервово зашепотілися.

— Що це? — запитав Мозес.

— Не знаю, — похитав головою Апостроф.

— Я знаю, — зауважив Леопард. — Ця фігня крутіша від атомної зброї. Це «Град» та вогнемет, два в одному, як то кажуть. Залповий термобаричний вогнемет. Випалює все.

— Весело, — сказав невеселим голосом Мозес. — І до наших позицій може дістати?

— Легко, — відповів командир.

— А що ми можемо? — питання Апострофа явно адресувалося самому собі. — А ми можемо це тільки відзняти й показати всьому світові, чим нас росіяни спалюють.

Він засунув руку в розгрузку й дістав звідти маленьку камеру в прозорому чохлі, схожому на похідну мильницю. Камера легко кріпилася на шоломі, для чого, власне, там було передбачено кронштейн, і Апостроф приєднав до нього чохол одним легким рухом. Боєць намагався не надто рухати головою, щоб картинка виходила чіткішою та стабільнішою.

Гігантська установка була російською. На озброєнні української армії не було таких систем, і тому в розвідників не лишалося сумнівів, звідки сюди затягли гусеничного велета.

З плямистого джипа вийшло двоє в російському камуфляжі. Один, залишивши автомат у машині, попрямував до будівлі головного монастирського храму.

— Ждите меня здесь! — гукнув він іншим двом екіпажам. — Оставайтесь в машинах! А ты? Николаич, куда?

Той, кому це адресувалося, поспішав до люка бетонного колодязя, що з нього недавно вибрався Леопард із двома бійцями. Другий сепар — чи, може, й не сепар зовсім, а російський офіцер — витяг із розгрузки круглу гранату, розтиснув гострий метал вусиків і, зірвавши кільце, кинув у відкритий люк. Через п’ять секунд пролунав гучний вибух, а над люком виросла хмара диму та пилу.