Розділ «Таргани»

Книга змін

«Мы по ним валим и валим, а они лезут изо всех щелей, как тараканы!» — упереміш із лайкою шипіла радіостанція, піймавши сепарський канал.

— Командире, вони нас тарганами називають! — крикнув Ромка, одним рухом скидаючи порожній магазин і тут же вставляючи повний. Так хвацько перезаряджати автомат його навчив один знайомий ізраїльтянин. На перший погляд, маніпуляція виглядала дуже дивно. Повний магазин у правій руці. Натискаєш ним на важіль скидання, ставиш нову обойму замість старої. А затвор доводиться пересмикувати лівою, ніби перекидаючи її зверху автомата. Здавалося б, незручно, адже в «калаша» затвор праворуч. Але в близькому бою цінна кожна мить, і, виявляється, так боєць стріляє безперервно, не даючи супротивнику висунутися з-за укриття.

Бій тривав кілька годин. Бойовики та найманці-росіяни другий день штурмували село з безглуздою назвою Рідкодуб. Безглуздою вона видавалася Ромці через те, що жодного дуба він тут не бачив. А бачив степ, поцяткований клаптиками «зеленки», що тяглася від Дебальцевого до Вуглегірська. Відкритий простір, по якому Ромку та його товаришів обходили з трьох боків нахабні російські «сімдесят двійки». Оборона Рідкодуба теж була безглуздою витівкою, але вони, вся перша «безбашенна» рота, жодного разу не сказали цього вголос. Треба — значить, треба.

Коли добровольці заходили в це селище, нікого з місцевих жителів тут уже не зосталось. Убогі розвалища росли, як гриби під дубом, навколо двох чи трьох поважніших будівель.

— У цю хату закиньте БК! — крикнув командир, вказавши на найближчу будівлю, коли БМП, на якій сидів разом із товаришами, на повній швидкості в'їхала в село.

Ромка помітив, що тут командир першої роти став якимось інакшим. У тилу він був м’яким, товариським чоловіком. Накази віддавав доброзичливим голосом, через що вони більше були подібні до дружніх прохань. А тут, у Рідкодубі, у голосі командира з’явився метал. Його рухи стали швидкими й чіткими, як у хижака. Він віддавав накази, котрі ніхто не обговорював. Вони були правильні тому, що так сказав ротний.

— А частину боєкомплекту перенесемо в сусідній флігель. Ось у цей. Це щоб не лишитися взагалі без «бека», якщо прилетить звідти якась фігня, — розпорядився командир, махнувши рукою в бік супротивника.

Ромка не просто спостерігав за ротним. Він його знімав на портативну камеру, яку вмикав щоразу, коли доводилося відбивати атаки сепаратистів.

«Для мене честь битися поруч із такими людьми, як ви», — сказав ротний під час бою, коли з того боку все ж «прилетіло» і влучило саме в той будинок, де спочатку об лаштували склад боєприпасів.

«То в нього й чуйка, як у хижака», — відзначив про себе Ромка, наводячи об'єктив камери на командира. Той не любив зніматись. Усі до цього звикли. Але тут, під час бою, він вирішив підняти дух своїм бійцям, які розуміли: що менше боєприпасів, то менше шансів утримати це трикляте селище.

Будинок, набитий патронами та боєприпасами для гранатометів, палав. Вибухівка ще не рвалася, та це обов’язково станеться, якщо полум’я перекинеться на ящики з армійським маркуванням. Командир думав недовго. Він першим метнувся в палаючий будинок і через мить вийшов звідти з важелезним «цинком» зеленого кольору. Усередині були патрони. Кожна частка секунди могла стати останньою для командира, і це розуміли всі бійці, які кинулися на підмогу ротному. Проте — крім одного.

«Цей Хлопець» — так почав називати його Ромка, навіть подумки не промовляючи ні його імені, ні навіть позивного. Наклав заборону на персональні дані Цього Хлопця. Повне табу. І ось чому. Боєць відмовився виносити боєприпаси. Не послухався. Не виконав наказу.

Ротний, поки треба було діяти й рятувати боєкомплект, не сказав Цьому Хлопцеві ані слова. Потім, коли основна частина ящиків опинилася в безпечному місці, він запитав відмовника:

— Що сталося?

Але той замість відповісти почав клеїти дурня і всіляко зображати напади тяжких недуг.

Звісно, це був спектакль. Ромка не сумнівався. Та й командир, щиро кажучи, теж. Щоправда, ротний не поставив відмовникові жодного запитання. А Ромка не втримався. Спитав. Коли гули від вибухів бетонні перекриття підвалу, де відпочивала зміна, забуваючись коротким сном перед тим, як іти «на передок».

— Розумієш, Ромко, — відповів Цей Хлопець тремтячим голосом. — Коли я беру в руки автомат, я відразу втрачаю над собою будь-який контроль. Просто біле поле перед очима. Падаю в припадку.

— Дивно, — зауважив Ромка. — А в таборі ніяких припадків у тебе не було. Навіть коли ти там брав автомат. Обома руками.

І Цей Хлопець заткнувся. Усі його падіння на спину з піною біля рота для Ромки були не більш ніж сценою з вистави. Просто не бажає людина йти на передову. А командир у проблемі розібрався відразу ж, без довгих розпитувань та бесід. Відсторонив його від виходів «на передок» і наказав сидіти в підвалі. «Хоча я б його, — думав Ромка, — якраз на передку і тримав би. Ще й попустило б його, може».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Книга змін» автора Цаплієнко А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Таргани“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи