Розділ «До своїх»

Навівши обидва стволи на російського офіцера, бійці «Правого сектора» позадкували до колектора. Вони обережно ступали землею і так само обережно, прикриваючи один одного і не відводячи стволів від росіянина, один за другим стали спускатись у бетонний колодязь. Стріляти в майора не стали, але не з гуманних міркувань. Він залишався живим і неу шкод женим через небажання «правосеків» здіймати шум. Леопард зник у люку, за ним туди поліз і Мозес.

І тут раптом любитель класичних джазових наспівів попрохав командира.

— А дай-но мені «Муху», Леопарде.

Командир міг відмовити. І, напевне, відмовив би в спокійнішій ситуації. Якби встиг подумати про наслідки. Але зараз його мозок, перезбуджений адреналіном, страхом та азартом, не зміг зрозуміти, що хоче робити Мозес із зеленим тубусом.

Леопард був на дні бетонного колодязя, коли почув від бійця невиразне «А вальну я по оцій дрезині». Леопард безпомилково визначив, що йдеться зовсім не про зелений «бобик», а про важку установку. Була в бійця спокуса одним ударом покінчити зі страшною машиною. Але це навряд чи могло вийти. Занадто масивною була вона для одноразового гранатомета.

— От і знадобилася труба, — сказав Мозес і звів гранатомет. Леопард знизу побачив, як ноги бійця, що наполовину висунувся з люка, шукають точку опори. Але все знову пішло не так. У цей момент у двір монастиря повернувся Ніколаїч на джипі. Він позбирав по дорозі своїх бійців, і тепер вони, не довго думаючи, відкрили вогонь у бік Мозеса. Відразу кілька куль увійшли в слабку людську плоть, і тіло засмикалось у конвульсіях. Він загинув майже миттєво, але рука вже мертвого солдата натиснула на спуск гранатомета. Снаряд, видавши страшний гуркіт і шипіння, вирвався з труби й помчав у бік цілі. Конвульсії змусили його поміняти первісну траєкторію, і замість гусеничної установки він увійшов у відчинені двері «УАЗика». Знизу Леопард почув вибух, але побачив над головою тільки чорно-червоні клуби та ноги Мозеса. Вони зісковзнули з металевих скоб і повисли майже біля самого краю колодязя. Розгрузка Мойсея, зачепившись за виступ арматури, не дала йому впасти на дно колодязя і цим урятувала життя командира.

— Лисий, Черкесе! — гукнув він у темряву гулкого тунелю. — Сюди!

Тіло Мозеса вже відтягали від люка, і Леопард зрозумів, що буде далі. У колодязь полетить граната, і якщо вона їх не порве, то напевне контузить. І тоді вони навряд чи дійдуть до своїх. Але якщо він наважився залишити мертвих на полі бою, то з живими так учинити не міг. І Лисий із Черкесом устигнуть підбігти тунелем до того, як вхід у колодязь відкриється перед супротивником. Уперед! Небезпека лишалася позаду.

— Що там? — запитав Лисий, економлячи слова й дихання.

— Обидва «двохсоті» вони. Але ми маємо щось дуже важливе. Друг Апостроф записав, Царство йому Небесне, — і, майже непомітно хрестячись та важко й уривчасто дихаючи, комроти на бігу помахав пластиковою камерою. — Тільки твоя «Муха», Лисий, нас не врятувала, а навпаки, не вберегла Мозеса. Ех, Мойсеюшку.

Позаду розірвалася граната. Але вони відійшли вже достатньо далеко від колодязя. Лише осколки верескливо чиркнули стінами тунелю та ударна хвиля трохи штовхнула їх уперед, допомагаючи втекти від переслідувачів. Так на мить здалося Леопардові. Тунелем він мчав першим. За ним — Лисий. У хвості їхньої маленької групи йшов Черкес.

— Кажется, оторвались, — сказав Черкес.

— Зарано радіти, — з сумнівом прокоментував його слова Леопард.

І він знову пошкодував, що мав рацію. За їхніми спинами почувся гуркіт і шум. Але гранати більше не рвались, і це означало, що сепари вирішили спустися в колектор.

— Швидше, хлопці, швидше, — сипів Лисий, борючись із задишкою. — Даремно я забив на фізо!

Черкес засміявся. Нині він чудово розумів офіцера. Його живіт, чиєму розміру міг позаздрити сам Ґарґантюа, абсолютно не заважав, коли його власник стріляв із гранатомета або великокаліберного кулемета, але створював масу проблем під час бігу. І Черкес чекав, коли можна буде перейти врешті з бігу на крок. До того ж, бігти в трубі, нехай і великого діаметра, — це не ранкова пробіжка підтюпцем на свіжому повітрі. Рухатися доводилося пригнувшись, ніби виконуючи на фізкультурі ненависну всім неспортивним студентам вправу «прохід качечкою». Черкесові здавалося, що коліна чіпляються за його живіт і скоро протруть добру німецьку розгрузку, яку привезли волонтери. І що магазини з гуркотом стукнуться об бетон. Його думки повернув до реальності зовсім інший гуркіт. Автоматної черги.

У бетонній трубі автомат гуркоче, як гармата. Кулі чіпляють бетон і з неприємним вереском губляться в темряві. Противник уже на дні колодязя.

— Не зажигай факел, — долинуло до втікачів. — Можем задохнуться.

— Вони нас тут зловлять, як зайців, — мовив Лисий.

— Не зловлять, — заперечив Черкес. — Ану, Лисий, дай свою трубу.