Розділ «До своїх»

— Що там? — запитав Мойсей командира.

— Немає більше Апострофа, — холодно мовив той.

Він стримував сльози й беріг емоції.

Забрати загиблого можливості не було. І це розуміли обидва.

У дворі монастиря залишались «УАЗик» і страшна термобарична установка. Чи був хтось усередині гусеничного монстра, з дзвіниці роздивитися було годі. А біля рашен-джипа стояв майор. Йому аж муляло зазирнути в церкву, туди, звідки вибіг цей швидкий укроп. Майор із ходою курки розраховував знайти снайперську лежанку бійця, але замість цього побачив дещо інше. Його довга пташина шия вигнулася від страху, коли очі вперлись у дуло автомата.

— Сюрприз, — над дулом показалася усмішка Мозеса. — В церкви не стрелять, однако.

Майор із пташиною ходою, не чекаючи команди, почав виймати зброю та документи й обережно та повільно класти їх на осколки розбитого церковного скла.

Мозес, стиснувши губи й напружено піднявши підборіддя, запитав ворога:

— Местный?

Майор заперечно похитав головою. Навіть цей рух у нього вийшов пташиним.

— Россиянин?

Тепер уже чоловік-птах кивнув головою ствердно.

— Ясно, — сказав Леопард, спустившись із дзвіниці.

— Кто в машине? — запитав Мозес.

— Никого, — відповів майор.

— Тоді вперед, — Леопард указав йому на двері.

Вони тихо вийшли у двір і рушили до машин.

— Не варто, Леопарде, — сказав Мозес. — На ній ми не вирвемося.

Командир погодився.

— Стой здесь, — сказав він майору, й офіцер тямущо кивнув. Вони зупинилися біля машин.