TextBook Але чому з півночі?
Хто б там не був, відтягаю легко замок. Палець над спусковим механізмом. Чекаю. На поляні з'являється постать схожа на жіночу. Але ще задалеко. Підпускаю ближче — і:
— Стій! Кличка!
— Корч!
— Відгук?
— Корінь!
— Псевдо?
— Марта!
Марта — це наша санітарка, що від'їхала перед вечором з раненими до села, щоб передати їх до санпункту і ранком долучитись до сотні.
— Що тебе поночі пригнало?
— Не питай! Алярм! Де спить сотенний?
— Яких двадцять метрів уліво, над головою світить порохно.
— Гаразд!
— Чекай, не лізь на кулемета!
За кілька хвилин на поляну виходить сотня. Тиха команда:
— Збірка[41]! Готово!
В темряві
Йдемо. Хрупотить під ногами ламке ріща, в обличчя — колюче гілля молодняку, темрява засновує[42] очі. Тиха команда: «Стати!» — переходить по зв'язку. Дійшовши, наказ вертається.
Ми на краю лісу. З-поміж дерев видно гористу околицю.
В далечі блимають світла — наче б село. З тихого шепоту зв'язкового довідуюся, що блимання світел — це справді те село, з якого маємо вибити червоних партизанів, що напали на безборонну людність і грабують її. Раніше про це не міг дізнатися, бо стояв на стійці, а під час маршу не говорять. Дізнавшись, про що йде, оживляюся. Бере мене нетерплячка, чого це не йдемо далі, чому стоїмо, на кого ждемо? Поволі минає хвилина за хвилиною.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спогади бійців УПА» автора Лемко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мирон Демо“ на сторінці 2. Приємного читання.