Розділ «Кролик»

Спогади бійців УПА


Останні дні на закерзонні


Пам'ятаю, як сьогодні: була весняна пора 1947 року. Кожного ранку скиглив жалібно жайворонок, а в лісі дерева щойно починали розвиватися. Маленькі, зелені листочки вкривали гілля дерев. Лісові прогалини ставали все темніші й меншали.

В той час наш відділ УПА під командуванням командира Бурлаки кватирував в одному лісі у віддалі заледве 8 кілометрів від Перемишля.

Ранком одного дня вернулися наші розвідники з міста з дуже інтересною новиною: ціле місто вкрите жалібними прапорами, а мури заліплені жалібними повідомленнями про те, що «в вальце з лєсьнов бандов бандеровцуф згінол генерал Сьверчевскі».[128]

Ця вістка дуже підбадьорила бійців УПА і, як оповідали наші розвідники, страшенно схвилювала поляків. Бо про приїзд генерала Свєрчевського як міністра оборони комуністичної Польщі на Закерзоння, щоб особисто керувати воєнними операціями проти УПА, з сумом сповіщала вся польська преса на Закерзонні, вихвалюючи його при тому як непересічно здібного й неустрашимого комуністичного командира в іспанській війні та цитуючи його чванькуваті заяви, що він за кілька днів винищить українських повстанців всіх до одного. До факту приїзду Свєрчевського на Закерзоння та до його заяв прив'язували дійсно велику вагу і поляки, і командування УПА, бо припускали, що Свєрчевський, бажаючи доказати своє геройство і свої військові здібності, кине на поле бою великі маси польського війська і гнатиме їх безустанно в бої, не числячись зовсім з власними втратами.

І ось — прийшов реченець[129], коли, згідно з заявами Свєрчевського, на Закерзонні не мало вже бути в живих ні одного українського повстанця, і польська преса повідомила оце про загибель Свєрчевського. Виходило, що Українська Повстанська Армія безмірно сильніша і вміє завдавати багато цільніше дошкульні удари ворогові, аніж це уявляв собі польський міністр, генерал і спец від партизанки! Тому то в бійців і командирів УПА ця вістка скріпила самовпевненість, а в кожного польського жовніра й офіцера засіяла в серці жах перед несподіваним та цільним ударом УПА.

Але положення УПА на Закерзонні весною 1947 року стало таки справді дуже важким. Свєрчевський перед своєю загибіллю дійсно кинув в бій проти УПА величезні сили, що сягали кільканадцяти дивізій. Тими силами поляки заблокували всі шляхи й переводили безустанні облави на всі ліси. Та на цьому вони не здержались. Згідно з планом Свєрчевського, польський адміністраційний апарат виселив весною 1947 року з Закерзоння все українське й польське населення, і це було найболючішим ударом для УПА, бо не стало тих, хто доставляв українським повстанцям харчі. Магазини ж УПА частинно попали в руки ворога, а решта із-за безустанних боїв і зміни місця побуту стали недоступними. Над українськими повстанцями на Закерзонні нависло марево голоду.

В такій ситуації наша сотня одержала наказ відступити з Перемищини на Лемківщину, а звідти йти в рейд через Словаччину й Чехію.

При виході з лісу ми попали в оточення. Та досвідчений в боях командир Бурлака почав наступ на ворожий перстень[130] в одному напрямі, а тоді раптом скупчив всі наші сили й кинув на прорив у зовсім іншому місці. Цей маневр вдався вповні. Коли сконцентрований і несподіваний удар заскочив ворога і його обруч, що оточував нас, тріс, наче б був з соломини, поляки й не опам'ятались, як ми були вже позад них і на прощання засипали ще їх ззаду скорострільним вогнем. Гнатись за нами вони й не пробували, бо були певні, що головні наші сили ще в лісі.

Дальший наш маршрут перетяла нам ще сильна ворожа частина. Входити з нею в бій не було ніякої потреби. Ми виждали в ліску вечора, а тоді підсунулись під самий Перемишль, де застави ворога були дуже слабі, бо тут вони нас ніяк і не сподівались, і вночі розбили ми ті застави в пух і прах. Після цього ми знов змінили напрям і через ніч перемаршували село Воля Володська.

В руїнах виселеного села було безлюдно і тихо. Ми відпочили тут, а перед відходом зайшли на братську могилу, щоб попрощатись з нашими друзями, що впали як члени УПА й ОУН в геройському бою і тут лягли на вічний супочинок.

По семиденних маршах прибули ми на Лемківщину. Голод став докучати нам чимраз гірше, бо по дорозі не було де роздобути харчів.

Наша сотня прибула на Лемківщину зовсім несподівано для ворога. Наш удар на якусь зустрічну невелику ворожу частину викликав в її рядах справжній переполох: польські жовніри і старшини тікали, як зайці, залишивши весь свій табір. Тут було чимало зброї, але для нас тепер найбільшу вартість представляли харчі. На щастя, ми їх знайшли в здобутому таборі подостатком. Наїлись, наладували наплечники муніцією, виміняли собі зужиту зброю й подались дальше, на Хрещату.

Другого дня нам знову пощастило: ми наскочили несподівано на польський транспорт ранених, що здався нам без бою. Ранених і санітарів ми лишили в спокою, а зліквідували лише боївку, що охороняла транспорт, та сконфіскували багатий запас харчів.

На Лемківщині ми не задержувались довго. Хоч приймати бої нам приходилось раз-по-раз, ми вперто посувались до словацького кордону. В липні 1947 р. ми звели останній бій з поляками і перейшли польсько-словацький кордон. Тут зустріла нас чеська «руда армада», але чехи відвагою ні трохи не грішили. Вони стріляли лише здалека і ставали до бою лише тоді, коли бачили свою величезну перевагу. При безпосередньому зударі чехи відразу кидались врозтіч.

На Словаччині побачили ми зовсім інший світ. Наслідків «опіки» московського «старшого брата» тут ще не видно було. В порівнянні до умовин життя на українських землях, на Словаччині панували ще скрізь добробут і свобода. Московсько-большевицька система терору й провокації ще не в'їлась словакам в тіло. Не було ще тут і «ущасливлюючих» колгоспів. На полонинах пасли дівчата корови, співаючи безжурно веселі пісні, а в селах гостили нас привітні словачки смачними харчами. Словацьке населення поставилось до нас дуже прихильно, хоч і допитувалось, чому це ми так завзято воюємо проти «братів русів». До наших вияснень вони прислухались уважно.

Та Москва не випустила нас із своєї опіки і тут. Проти нас змобілізовано, на доручення московських комісарів і під їхнім керівництвом, колишніх чеських та словацьких комуністичних партизанів та заставлено переслідувати нас словацьку і чеську поліцію.

Наша сотня по якомусь часі розчленувалась на менші частини. Наш відділ після низки боїв і пригод добився нарешті щасливо до американської зони Німеччини.

Не пощастило в тому останньому рейді самому нашому командирові — Бурлаці. Досі він був наче характерник: з найбільших боїв виходив живий і здоровий, хоч завжди першим ішов у бій і останнім відступав, і з кожного, навіть найбільш безвиглядного положення він умів знайти щасливий вихід. І тут, на Словаччині, він зумів прорвати кожне оточення й виминути кожну засідку ворожого війська. Аж врешті удалось большевикам зловити його при помочі нікчемного підступу. До крайніх хат села під лісом, де спинився був відділ к-ра Бурлаки, вони підіслали своїх вишколених партизанок, що перебрали там ролю господинь. Ситуація в тих околицях була тоді непевна і командир Бурлака, бажаючи не наражати на небезпеку когось із стрільців, вибрався з лісу до села за харчами та в цілях розвідки сам особисто. Обережно зайшов він до одної з крайніх хат і, не припускаючи підступу, поставився з довір'ям до словачки, що прийняла його дуже гостинно і ще дала хліба та сала для хлопців. Та в момент, коли він виходив з хати, вона вхопила окритий залізний лом і ззаду вдарила його з усієї сили по голові, а тоді покликала умовленим сигналом окритих в селі комуністичних посіпак. Командир Бурлака упав від несподіваного удару зомлілий і прийшов до свідомості: щойно в руках червоних жандармів, закутий в кайдани.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спогади бійців УПА» автора Лемко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кролик“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи