Розділ шостий Таланти маленької панни

Щойно Кошовий переступив поріг, Естер, чиє волосся, на відміну від чоловікового, далі лишалося кольору свіжої смоли й незмінно було закручене тугим вузлом, заквоктала й обійняла його. Наступної миті гостя оточили Рива з Ідою, молодшою, дванадцятирічною донькою. До них долучився найменший, шестирічний Даніель. Його тут звали Дені, й хлопчик був трохи клишоногим — не ходив, котився перевальцем, нагадуючи в кращі часи, коли мав акуратне черевце, кумедного ведмедика.

Поки всі наввипередки раділи його поверненню з тюрми, сам Шацький печально сидів за столом перед шахівницею. Тепер пацієнтів майже не було. Хтось вирішив поки не лікувати зуби в єврея, але більшість не могла собі дозволити дантиста через швидке зубожіння. Втім, дехто навідувався, бо коли війна, а ще й зуби болять, то вже занадто. Грішми не платили, несли якісь харчі або речі, котрі можна поміняти на чорному ринку. Не мав Йозеф з ким, окрім Шмуля, грати в шахи. Іда з Ривою ігнорували гру, й не лишалося нічого іншого, як уперто навчати Дені. Котрий, до слова, вже розумів: фігурки на дошці в клітинку пересуваються не просто так.

Далі вони пили чай, Клим повідав про події останніх днів, перейшов до подробиць і аж потому дійшов до висновків Віхури, котрі той замовчав. Шацький на той момент так запалився, що навіть дозволив собі гарикатися, як у старі добрі часи, а Естер — знову покрикувати на нього. Складалося враження: тут, у розхристаній оселі бідних львівських євреїв, — острівець миру й спокою, який ніхто й нічого не ладні порушити ззовні.

— Не знаю, як це допоможе мені.

— А раптом я із вашого словесного опису когось упізнаю, пане Кошовий!

— Навряд, Шацький. Навряд. У мене до вас інша справа.

Від самого початку чоловіки домовилися: Клим не «панькається» з Йозефом, хоч той і старший від нього, натомість у відповідь чує на свою адресу «пан» як знак поваги. Сперечатися марно, Кошовий давно звик.

— Гаразд, — кивнув він. — Віхура фактично назвав мені все, крім імені. Панну Божену вбив чоловік, вищий за неї. Приблизно на голову, хоча може бути ще вище.

— Велетень?

— Та де, Йозефе! — втрутилася Естер, чия думка для Клима часом виявлялася важливішою й вирішальною. — Чим ти раніше слухав? Пан адвокат сказав: забита панна була на зріст невисока.

— Я не відразу звернув увагу, — підхопив Кошовий, розвиваючи тему. — Знаєте, мене мучило це вчора цілу ніч. Крутився, не міг зрозуміти, що саме муляє. Потім осяяло: коли бачиш закривавлений труп із розтовченою головою, менш за все звертаєш увагу на зріст жертви. То потім уже фахівці обмірюють все рулеткою, пишуть купу паперів, нотують туди всі отримані цифри. Але я, ступивши в помешкання, побачив невеличку кімнату. Тому тіло на підлозі виглядало... як би сказати... — він поклацав пальцями, допомагаючи собі підібрати правильні слова, — ...відповідним до кімнати. Отак якось.

— Пан має на увазі, що в більшому приміщенні зріст нещасної швидше б кинувся в очі?

— Я обожнюю вашу дружину, Шацький! Пані Естер, мало хто може так вірно озвучити чужі думки.

— Та ну, пане Кошовий. Коли живеш із чоловіком, котрий має в голові хаос, мимоволі навчишся вирізняти з них раціональне зерно.

Естер пожартувала, але Шацький образився. Надувши губи, він відвернувся до вікна, але довго так не сидів, бо в кімнаті було цікавіше. Тим часом Клим вів далі.

— Віхура теж не відразу зрозумів, що жертва — невисока на зріст, нижче за середній. Зате визначив: її били згори, отак.

Він високо підніс затиснуту в кулак руку, різко опустив, при тому хекнувши й трохи налякавши Дені. Хлопчик не заплакав, як раніше, та все ж відсунувся ближче до матері.

— Ідо, Риво — заберіть брата в іншу кімнату, — звеліла Естер.

— Не малий уже. Сам піде.

— Бімлихе[25], пане адвокате, — зітхнула вона.