Розділ шістнадцятий Лікарська таємниця

— Лікарі завжди потрібні.

— Хто, наприклад?

Шацький наморщив чоло.

— З тих, кого я знаю... Хіба...

— Брехт, — випередила чоловіка Естер.

Він підозріло глипнув на дружину. Ще й черговий раз одягнув окуляри, ніби так її можна було краще й пильніше роздивитися.

— Алоїз Брехт, так. Але звідки тобі про нього відомо?

— Нагадаю тобі, Шацький. Доктор Брехт знається також на суто жіночих недугах, — випереджаючи наступне питання, заявила: — Якщо я не звітую тобі, що мене турбують подібні хвороби, це не означає, що вони мене справді не турбують. До всього візит до пана Брехта коштує занадто дорого, аби я просила в тебе грошей. Маю свої можливості.

Йозеф поцмокав губами.

— Завжди знав, що ти в мене неперевершена, знаходиш вихід і вмієш берегти таємниці навіть від власного чоловіка. Проте наступного разу...

— Та не буде наступних разів! — гримнула вона. — Панові Кошовому зовсім не цікаві наші суперечки. Він прийшов у важливій справі.

Клим стримано, з показовою поважністю кивнув.

— Отже, доктор Брехт. Він не так давно перебрався на вулицю Двєрніцького[43] і, якщо не вигнали, досі там мешкає.

Ще трохи подумавши, Шацький згадав номер будинку.

Не помилився: доктор Брехт дійсно жив за вказаною адресою.

Не вгадав у іншому — лікар такого рецепту останнім часом нікому не виписував, та й почерк схожий, але не його. Та Кошовому вдалося розговорити цього наляканого приходом незнайомця чоловіка. І вийшов від нього, маючи інше прізвище й іншу адресу.

Сутінки, о цій порі вже проковтнули все довкола. Клим знав, що Магда чекає вдома, й самому кортіло повернутися швидше, бо встиг заскучати за кілька годин. Та він уперто торував пішки темні львівські вулиці, перетинаючи місто з кінця в кінець. Благо, статус вимагав від добрих лікарів селитися недалеко від престижної центральної частини, тож ноги Кошовий не збив, хоч дуже заморився від початку цього безкінечного, як видавалося, дня.

Доктор Януш Легейда теж відчинив насторожено.

Свій рецепт упізнав.

Сказав, кому і коли призначив ці ліки. Заразом підтвердивши слова Шацького: чоловіки, перейняті подібною проблемою, коли вимагають, а коли — вимолюють виписувати їм багато препаратів. Також пан Легейда назвав аптеку й провізора, де все це готують. Справді, не так багато їх лишилося в місті. В тих, хто не встиг, не захотів чи не зміг утекти й знайшов спільну мову з новою владою, роботи вистачало. Чекати слід довше, ніж зазвичай, але то нехай. Головне — аби все було, раніше чи пізніше.