Розділ шістнадцятий Лікарська таємниця

— Бо душогуб справедливо не вважав Платова ідіотом, — просто пояснив Клим. — Молодий, здоровий, повний сил офіцер. Нащадок шляхетної військової династії. Вбивця диктує йому щось на кшталт «не звинувачуйте в моїй смерті нікого», а він слухняно пише? Не розуміючи, для чого то робиться? Шацький, не вважайте і ви капітана дурнем. Хай п'яний, проте ладен дати собі раду. Почне опиратися. На нього дуже схоже, хоч я й бачив Платова лише раз. Ні, вбивця пішов іншим, тоншим шляхом. Прохання написати на папірці ім'я коханої жінки не насторожить. Потім убивця нападає, раптово. Аби я мав змогу оглянути труп краще, даю гарантію — на голові чи на обличчі знайшов би сліди від ударів. Тому й нема слідів бійки чи розгрому. Нападник оглушає Платова, той падає, з чого випливає — вбивця міцний, дебелий, кремезний.

— Ви описали особу, яка вбила панну Божену.

— Я переконаний, Шацький: діяла одна й та сама особа. Це багато чого пояснює. Думаю, розбиваючи їй голову, вбивця діє так само імпульсивно. Не готував убивство, рішення прийняв в останній момент. Тож нервував, не знав, що і як робити потім. Руки тремтіли, все валилося, бо наш убивця в тій справі не фахівець. З Платовим вийшло аналогічно. Ударивши, взяв револьвер, вклав у руку непритомному офіцерові, стрельнув. Побачивши результат, ретирувався. І — увага! — ймовірно забув про другий клаптик. Повернувся, схопив зі столу. Що в голові, пані Естер?

— Тікати, — мовила Шацька. — Швидше тікати. Накивати п'ятами. Він не може там більше знаходитись.

— Справедливо, — погодився Кошовий. — Тікаючи, вбивця на ходу намагається засунути папірець у кишеню, — підвівшись, він задля наочності показав на собі, як усе могло відбуватися. — Хтозна, чи зняв він верхній одяг, коли зайшов. Але якщо зняв, почепив його в передпокої на вішак. Так чи інакше, всі дороги ведуть туди. Вбивця спішить, його тіпає, колотить. Він думає, що запхав клаптик. Насправді ж кладе його мимо. Йому б ще зачинити двері на ключ, тільки для того треба ключа шукати, знову витрачати час. Вбивця вже не годен знаходитись під одним дахом із жертвою. Тож щільно причиняє двері й цим обмежується. А капітан Зубов приймає самогубство, піднесене на блюдечку. Бо маємо ту ситуацію, коли воно вигідно передусім йому. До чого приходимо?

Шацький знову попросив слова.

— Лиходій знав, чим займалася панна Божена. І здогадувався: рано чи пізно її таємницю дізнається Зубов. А відомо про це її коханцеві чи ні, я сказати не готовий.

Кошовий плеснув у долоні.

— Браво! Таким чином, зловмиснику було відомо: вбивство Божени на контролі в Зубова, справа носить до певної міри приватний характер, і одного разу капітан контррозвідки дізнається про рід занять убитої, Все це мало підвести до висновку, який Зубов, власне, й зробив. Платов застрелився, бо дізнався, що попався на гачок шпигунки, признатися не мав сили, а куля в лоба — вихід для офіцера. Капітана, як я встиг зрозуміти, істина відтепер зовсім не цікавить. Бо зашкодить передусім йому.

— Чому ви, пане Кошовий, не заспокоїтесь?

Сіпнулося віко..Клим торкнувся його пальцем, заспокоюючи.

— Шацький, ви мене засмутили.

— Та де! — стрепенувся дантист. — У чому справа? Чим саме? Як?

— Отак. Хіба ми перший рік знайомі? Хіба ви не знаєте нічого про мою затятість? Я мушу знайти відповідь бодай для себе, якщо правда не переймає більше нікого. Але тут ще одна обставина, мусите її врахувати.

— А саме?

— Аби вбили російського офіцера — соромно, та мені до того нема діла. Воєнний час, військові гинуть на фронті й у тилу. До того ж це капітан, так-так, ворожої мені армії. Божена Микульська — не чужа. Вона робила, що могла, для перемоги Австрії й цісаря. Який, нехай ви зараз мене не зрозумієте, в цій війні союзник українців. Мого народу, Шацький.

— Про свій народ ми, жиди, дуже добре розуміємо, — мовив Йозеф. — Більше пояснень не треба. Ви ж прийшли по допомогу, а не поділитися з нами своїми мудрими висновками.

— Так.

— Чим можу?

Рипнули двері — з дитячої кімнати виткнулися один за одним три цікаві писки.