Розділ дванадцятий Комендантська година

— Нога, — простогнала вона.

— Як?

— Каблук... Кісточка...

Кошовий присів, придивився. Важкий військовий транспорт встиг за короткий час добряче пошкодити бруківку. Хоч вона й далі трималася міцно, між камінням утворилися ширші щілини. В одну з них утрапив підбор Магдиного чобітка, і вона теж присіла, тримаючись за вивихнуте місце.

З-за рогу визирнув Тима, махаючи рукою.

Клим зціпив зуби, смачно, але тихо вилаявся, випростався, міцніше стис руку супутниці.

— Тримайтеся за мене. Скоріш.

Магда зробила крок, другий, третій.

— От же ж дурня. А болить, курча...

Саме тоді з боку Личаківської виринули патрульні.

Наче на лихо ніч, котра дотепер була темною, засвітилася місячно, так, ніби місяць десь навмисне взявся, аби зашкодити всім планам. Солдати побачили пару відразу, для чогось розсипалися, розтягнулися впоперек вулиці, мов зібралися атакувати ворога. Без команди, дружно й злагоджено взяли напереваги гвинтівки.

— Стій! Стій!

— Біжимо!

Не випускаючи її руки, Кошовий відчайдушно рвонув уперед, долаючи останні метри до хідника й боячись, як би Магда не впала, втративши рівновагу. Але вона бігла, кульгаючи й не стримуючи стогону. Вже біля бровки ушкоджена нога підвернулася ще раз, вона не втрималася, завалилася на Клима й вони впали разом.

— Стій! Стріляю!

Лаючись на весь Львів, з-за рогу на допомогу вже мчав Тима. Разом із Климом вони підхопили Магду під руки й ледве встигли довести до кута, як позаду гримнуло. Потім ще раз, іще.

З протилежного боку, згори, далеко, від протилежного краю вулиці долинуло пронизливе сюрчання, майже відразу — постріл.

— Зараз їх набіжить звідусіль, — процідив Тима. — Тут центр міста, їх, мов тарганів. Ох, влипли!

Замість відповіді Кошовий пустив руху Магди, витяг револьвер, притиснувся плечем до рогу.

Висунув руку.