Розділ дванадцятий Комендантська година

— Нам би хоч куди дійти, — втрутилася Магда. — Хіба панове забули? Одинадцята.

Сіпнулося віко, знову кілька разів поспіль.

— Комендантська година, — видихнув Кошовий.

— Я не знала, що ви придумаєте, Климентію. Та за годинником стежила з острахом.

Підійшов Гиря, запитально глянув знизу вгору на Єжи, потім — по черзі на кожного з присутніх.

— Що?

— До ранку ходити вулицями заборонено, — нагадав Клим. — Затримають — можуть і посадити. Нічого нікому не поясниш.

— Чому повинні затримати?

— Тому, пане Тимо, що я просив вас швидше рухатися!

Кошовий пошкодував про нестриманість уже наступної миті, та вже все було сказане. Очі вже призвичаїлися до темряви, і Клим побачив, як помінявся вираз обличчя Тими. Лице загострилося, губи стислися тонкою ниткою, очі звузилися.

— Я нічого вам не винен, пане Кошовий. А ви мені зараз тут виговорюєте, наче вар'яту, котрий надриває пута на вашій службі. Ми ні про що не домовлялися, і моя добра воля раптом може стати не такою вже й доброю.

— Даруйте, — Клим каявся щиро, приклав руку до грудей. — У мене вирвалося. Розумієте, я досі нервую, бо далі не маю плану. Й раніше не мав, крім як вас відшукати. Я не знаю, що робити далі і як діяти. Тому... Не знаю... Ще раз пробачте.

— Пусте, — відмахнувся Тима. — Але якщо ми тут будемо далі стояти отарою, тим більше далеко не підемо. Нас — гурт, багато, кидається в очі. Одна людина теж, тільки ж тут четверо. Подарунок патрулям, перепрошую.

Магда переплела пальці, хруснула ними.

— Все вірно. Мої тюремники телефонували щогодини, доповідаючи, як у них справи і чи не завершили вони свою місію зі мною.

— Місію?

— Про це потім, Климентію. Неодмінно, але — потім. Тим більше, вам особливо буде цікаво дещо дізнатися. Зараз треба забиратися звідси чимдалі. Одинадцята, дзвінок не зроблено. Почекають якийсь час, візьмуться перевіряти. Навіть якщо до того часу вся компанія не прийде до тями, їхні товариші побачать тіла в коридорі та моїх апартаментах. Цього досить, аби підняти тривогу.

— Діло, — кивнув Тима. — Пане Кошовий, пам'ятаєте, як вертатися назад закапелками?

— Сам заплутаю, — чесно признався Клим.

— Я теж не все знаю, — зітхнув Єжи. — Панове, нема ради. Будемо йти гуртом. Тримаємо дистанцію, йдемо обережно, вулиці перебігаємо швидко й не всі відразу, по черзі. Я позаду, пані Магда між нами, Гиря — лоцман. Згода?