Розділ десятий «Це револьвер, пане Цезарю!»

Кельнер ступив.

Мить — Кошовий уже тягнув з кишені зброю.

Одночасно вільною рукою згріб череваня за барки. Той був грубший, вочевидь дужчий, та злість і азарт додали Климові сили.

Штовхнув.

Зміг спритно підбити ногу кельнера, позбавляючи рівноваги.

Завалив спиною на ліжко.

Дуло вперлося в перенісся.

— Так видно? Добре видно? Це — револьвер, пане Цезарю. Я розумію наслідки. І все одно стрельну. Не в голову, кудись сюди.

Правиця перенесла дуло до коліна.

— Ви за це...

— Тихо, — просичав Клим. — Відповім, але не перед вами. Хочете кари для мене? Я почекаю ось тут, у кімнаті. Нікуди не піду. Або хай мене звідси ведуть, везуть, волочуть до Єжи Тими. Поки нема Сілезького, за старшого він. І йому вирішувати, що зі мною робити. Ну? Як?

— Пустіть, — вичавив Цезар.

— Добре почули?

— Та пусти, кажу!

Кошовий випростався, забрав револьвер, але не ховав. Відсунувся до стіни, виставив зброю перед собою.

— Чекатиму.

— Пся крев, — кельнер потер місце, куди тицьнуло дуло. — Затятий і впертий. Казали про тебе — не вірив, що аж отак.

— Єжи Тима.

— От заціпило, — Цезар обсмикнув фартух. — Будьте тут. Під шинквасом у себе я пана Тиму не тримаю. Послати за ним, знайти, доправити сюди. Бачте, яка справа. Годину забере, як не більше. Ви ж квапитеся, пане Кошовий.

— Посиджу, скільки треба. Але ви також поспішіть, пане Цезарю.