Розділ десятий «Це револьвер, пане Цезарю!»

— У вас — це де?

— Тут. У порядному товаристві. Доведеться платити, пане.

— Я вперше в житті бачу цю... пані.

— А я ніколи раніше не бачив тебе. Тут. І взагалі. Що за один? Поговоримо?

— Так. Я прийшов сюди на розмову. Не з тобою, — Клим повернувся до його товариша, — і не з тобою. І тим більше не з цією кобітою.

— Нехай. Тільки з тобою спершу побалакаю я. Вирішимо, що робити далі.

Кошовий спробував звільнитися.

Високий стис його плече сильніше, ніби вдавлюючи в підлогу.

— Гайда.

— Ніхто нікуди не піде.

Це почулося за спинами нападників, і за мить поруч виріс пузань із зализаним пробором, у несвіжому, проте праному, чистому білому фартуху. Безбровий лишився на місці, високий відступив, закривши собою повію, котра вже втратила войовничий запал і перетворилася з учасниці процесу на глядача.

— Радий за вас, пане Цезарю, — мовив Клим.

— Прошу?

— Війна вас не бере. Далі лишаєтесь у своєму тілі. Навіть, здається, ще більше роздобріли.

Кельнер Цезар машинально провів собі по черевцю.

— Нівроку, — погодився він, зиркнув на Безбрового. — Вашу колежанку скривдив інший пан.

Той кивнув.

— Тепер бачу. Треба казати, що до пана Цезаря.

— То вже його справа — пізнавати мене всякий раз чи ні. А я міг просто зайти, пива випити.

— Сюди просто не заходять.