Розділ десятий «Це револьвер, пане Цезарю!»

Увагу звернули на нього — стало тихіше. «Під вошею» не любили чужих. Особливо зараз, коли кругом повно підозрілих та непевних людей. Кошовий не тішив себе надією, що раптом зустріне когось, хто до війни бачив його тут у потрібних компаніях. Вештатися від столика до столика й видивлятися чи питати всіх про те, що цікавить, Клим не збирався. Відчуваючи на собі пильні, пронизливі, недобрі погляди, він вийняв правицю з кишені, тримаючи руки вздовж тіла й демонструючи миролюбність.

— Пане! Га, паночку!

Гукали явно його.

Кошовий обернувся на хрипкуватий жіночий голос.

Побачив високу, худу, на вигляд немолоду повію, котра намалювалася так яскраво, із кричущою вульгарністю, що вирізнялася навіть у густому смердючому сизому димі. Ще одне клацнуло в голові: до війни «Під вошею» збиралися проститутки, але не в такій кількості, як побачив Клим зараз. Торговки тілом згуртувалися відразу за кількома столиками в дальньому кутку, й, судячи з того, як часто одні чоловіки підходили до жіночого гурту, а інші — відходили в компанії, оборудки проходили просто тут. А помешкання за кухнею вже цілком могли правити за бордельні кімнати.

— Так, — сказав він, повернувшись.

— Сервус, паночку, — повія наблизилася ще, й Кошовий відчув сивушний дух. — Ти, бачу, чемний та файний. Мо', зафундуєш[34] пані яку чвертку горівки, бо маю таку бідосю, що но.

Говорила вона голосно, привертаючи до себе загальну увагу, змушуючи відволіктися й повернутися навіть тих, хто вирішував власні справи й ні на що та ні на кого не зважав. Тутешні звичаї Клим знав досить добре, тож нічого хорошого від розмови не чекав. Подумав засунути правицю назад до кишені, вчасно зупинився: подібний жест спровокує швидше, ніж хрипата шльондра.

— Перепрошую, пані. Але я грошей не маю, — мовив спокійно і теж так, аби присутні чули. — Нині бідося страшна не лише у вас..

— Не маєш? — перепитала жінка, затим ляснула в долоні: — Ти не маєш грошей! Я таке вже раз почула від пана! Іч, який цваняк! Юж[35], соколе! Більше такого не буде!

— Чого не буде? Я вас не розумію.

— О! Гляньте на нього! Не розуміє! А коли — так добре розумів! Скористався, спарувався — і нема його! Так нагло! Не заплатив тоді, бо грошей не мав! Як почала волати про ґвалт, ти мені ще око підбив! О, маєш! Гляньте сюди! То він зробив, він!

Тицяючи Климові в груди пальцем лівої руки, жінка плюнула на праву долоню, розмазала пудру під оком. Там справді з'явився синець — невеличкий, але огидний, брудно-жовтий, із червоними прожилками. Між тим ліва долоня перетворилася на кулак, повія тицьнула ним Кошового в груди.

— Поверни мої гроші, вилупку! Мої гроші!

Загрозливий рух відчувся водночас із двох сторін.

Крок ліворуч, де простору більше.

У русі Клима зупинив грубий поштовх у плече. Взяли, стиснули. Розгледіти до пуття першого противника Кошовий не встиг, лиш помітив — високий, міцний, подібний статурою до Навотного. Ще подумав: от же ж щастить сьогодні на таких... Але шарпонули з іншого боку, і він побачив перед собою бліде, мов знекровлене, обличчя.

Тонкі губи. Очі — щілини. Брів нема.

Зголені, над лівою тонкий поріз, свіжий.

— Не годиться, пане. Жінок у нас не б'ють, — просичав Безбровий.