Розділ десятий «Це револьвер, пане Цезарю!»

— Ти давно такий спритний? — поцікавився кельнер. — Дякуй Богові, що тебе самого звідси не нагнали, Франто. Не засидівся?

— За перепрошенням, — Безбровий приклав два пальці до скроні, відсалютував. — Честь. Ми вже колеги, пане.

Трійця розійшлася в різні боки, загальний інтерес до Кошового зник. Хіба повія, вертаючись до свого гурту, виклично гойднула кілька разів стегнами й задом у його бік. Не так зваблюючи, як граючись, посилаючи невдалій жертві своєрідний привіт.

— Вам треба обережніше, пане Кошовий, — буркнув Цезар. — Тут завелася така публіка... Не на всякого байстрюка маю вплив.

— Зараз усім нам слід берегтися, — сказав Клим, відразу перейшовши до справи, бо час невпинно втрачався. — Прийшов, бо мені терміново потрібен пан Тима.

Цезар знизав плечима, повернувся й подався до шинквасу. Клим рушив за ним, посунув худорлявого вусаня вбік, аби звільнити собі місце. Той щось буркнув, проте відсторонився ще трохи далі вже сам. Упершись ліктями в не дуже чисту дерев'яну поверхню бару, Кошовий повторив:

— Ви почули питання. То як?

Замість відповіді Цезар узяв порожній пивний кухоль і заходився його старанно витирати серветкою такої самої свіжості, як його фартух.

— Не грайте вар'ята, пане Цезарю. Ви ж знаєте, де його шукати.

— Та ч'о шукати. Пан Тима не ховається.

— Скажіть, де він тепер, і я піду по нього сам.

— А ви йому хто?

Кельнер узяв кухоль за ручку вертикально, глянув на Клима крізь товсте скло, поставив його перед собою на стійку, вперся в її край руками зі свого боку.

— Хто ви йому, пане Кошовий? Які у вас справи до пана Тими?

— Поговорю про справи з ним.

— Ходіть.

Цезар кивнув, закликаючи Клима йти за собою.

Вони зайшли в найближчу з кімнат біля кухні. Переступивши поріг, Кошовий зрозумів: вона серед чотирьох єдина вільна. Праворуч, із-за тонкої стіни, чулося жіноче хихотіння й чоловіче сопіння, цей звук межував із гарчанням.

Причинивши двері, Цезар приклав пальця до вуст. Спершу засвітив гасову лампу. Клим побачив біля стіни ліжко, накрите грубим покривалом, під темним, забраним завісами вікном — круглий стіл на вигнутих ніжках і віденський стілець. На столі замість прикраси стояла порожня карафка, кругла чарка, окремо — чорнильне приладдя, поруч кілька аркушів сірого паперу.

Ще тут було дзеркало.