Розділ шістнадцятий Неспокій на лаврах

— Ви мисливець? — швидко запитав комісар. — Часто полювали? Якщо, звісно, вважати полюванням ту історію з ловами Різника…

Сіпнулося віко.

— Я попросив би не згадувати всує.

— А я просив, пане Кошовий, не встромляти носа в справи, котрі виходять за межі вашої компетенції! — Віхура підніс голос. — Весь час просив, скільки ми знайомі. Згоден, іноді ваші ініціативи виявлялися корисними, маю на увазі випадок із тим привидом на Валовій. Чи вбивство панни Радомської, бо ще тоді я визнав — ваше приватне втручання виявилося єдино правильним ходом. Але тут ви все зіпсували, все! Там, де потрібна велика, дбайливо продумана поліцейська операція, ви легковажно взялися до діла з якимось старшиною!

— Не забувайте — старшина зупинив Овчара! — тепер голосно говорив і Клим.

— Так я скажу, чого ви не врахували! — спустивши пару, комісар далі заговорив уже нормально, повторившись. — Скажу, хоч не маю права. Справу у кримінальної поліції заберуть, і правильно зроблять. Баба з возу, як кажуть. На квартирі, де переховувався Овчар, знайшли записку. Зібганий аркуш, коротке попередження.

— Тобто?

— Хтось наказав йому збиратися й тікати, — комісар підвівся, став до вікна, помовчав якийсь час, дивлячись перед собою, потім розвернувся, вперся задом об край підвіконня. — Кімната невеличка, обшукали ретельно. Першими наспіли мої агенти, тож робили всю чорнову роботу. Самі розумієте, історія гучна й справа не ординарна. Стрілянина в місті… А, — Віхура знову відмахнувся. — Під ліжком знайшли зброю, набої і навіть дві гранати. І ще — білий поштовий конверт, розірваний збоку. Там і була записка, не інакше. Надрукована, до речі, друкарським способом.

Знову друкарня.

— Коли її принесли? — вичавив Клим.

— Ми навіть це встановили, — тепер Віхура говорив із гордістю. — Ви з Арсеничем дісталися на Ясну десь так за двадцять по дев’ятій ранку. Агенти опитали всіх пожильців того будинку й найближчих до нього. Люди поставилися з розумінням і довели, що під час війни пильність таки посилюється. Так удалося встановити: близько половини на дев’яту свідки бачили хлопчика, чи пак — молодого хлопця, юнака. Він не місцевий, інакше б його впізнали. Кинувся в очі, бо приїхав візником, який чекав під будинком десь хвилин зо п’ять. Думаю, конверт доставив він.

Клим заплющив очі, згадавши на мить стрілянину на Ясній:

— Він збирався похапцем, але при цьому раз по раз зиркав у вікно. Тому й побачив стрільця з гвинтівкою, тому й зрозумів усе. За інших обставин озброєний вояк насторожував, та не провокував.

— Так і було.

Очі розплющилися.

— Ви прийшли сказати, що необережним був я? Але ж я до ранку не знав, де ховається Овчар.

— Охоче вірю. Проте хтось дізнався, кого ви з Арсеничем шукаєте, раніше, ніж треба. Й вжив заходів.

Баламут.

— Від кого дізнався?

— Та хоч від старшини. Одна з причин, до речі, чому він під арештом. Не питаю, хто допоміг вам відшукати адресу. Здогадуюсь. Подумайте добре, чи вірите ви цим своїм помічникам.