Розділ одинадцятий Блискавки

— Чому ви вирішили… — заговорив той, відразу проковтнувши фразу, передумавши заперечувати: — Тобто я б не сказав, що аж так спрямували. Я пишу для «Українського слова», спілкуюся зі стрілецьким товариством. Так познайомився зі старшиною Арсеничем, ви його щойно бачили, — він кивнув назад, у бік кладовища.

— Той, зі шрамом, який співав?

— Він. Арсенич Павло. До речі, так само знаний через уміння влучно стріляти, як нещасний Захар. Старшина був дуже стурбований звісткою про біду з побратимом. Настільки, що примчав до Львова з Роздолу.[39] До речі, всі стрільці прибули на похорон з тамтешнього вишкільного табору. І ви мудрий чоловік, пане Кошовий.

— О! Звідки такий висновок?

— Зрите, як хтось казав, у самий корінь.

— Тобто?

— Регулярних стрілецьких частин у місті та околицях нема. Табори облаштовані в Роздолі, Пісочному, Розвадові, Німичах, окрема старшинська школа — в Трускавці. Це не військова таємниця, та й взагалі не секрет. Цікаво інше, — Гірняк хитро зиркнув на Клима, навіть легенько підбив його ліктем. — Всі військові частини приблизно за півсотні кілометрів від Львова. Дістатися сюди маршем для вишколених частин не так уже й складно. Є всі сучасні засоби зв’язку, аби зібрати стрільців у певному місці та в призначений час. І саме так, телеграфом, наших січовиків повідомили про арешт Ладного. Ніби це надважлива подія, підходяща для того, аби підняти військових по тривозі.

— Отже, хтось узяв на себе клопіт негайно поставити стрільців до відома про арешт героя?

— Кажу ж вам: мудрий ви чоловік. Мислите в правильному напрямку. Це змова.

Сіпнулося віко.

Зовсім недавно Кошовий уже чув подібне.

— Який сенс?

— Ви прочитаєте мою публікацію у свіжому числі. Наперед нічого не казатиму. Тоді повернемося до розмови.

— Набиваєте собі ціну?

— Зовсім ні. Я знаю собі ціну, для чого старатися зайвий раз. Але гаразд. Якщо хочете — ось кілька думок. Точніше — одна, наскрізна. Кому зараз вигідна компрометація українських добровольців? — Не чекаючи відповіді, Гірняк повів далі: — Так, легіон зазнав у боях чималих втрат. Я згоден із тими, хто твердить: наших вояків навмисне посилали на дуже небезпечні ділянки фронту, аби вони виконали бойове завдання ціною власних життів. Є теорія, згідно якої Відень використовує стрілецькі загони, бо наші мають величезну мотивацію вбивати москалів. Тож є примарний шанс на значне послаблення ворога за рахунок докорінного винищення його руками пасіонарної частини української людності.

— Надто закручено.

— Тим не менше, пане Кошовий. Проте не сталося. Ляхи бачать і розуміють це.

Клим відчув, як враз напружилася Магда. Вона не стишила ходу, не подала й знаку, що сказане стосується її. Та він навчився розуміти її, хай вона вміло зберігає незворушність. Хотілося згорнути, припинити розмову, чи принаймні знайти спосіб продовжити не при ній. Та нічого не міг вдіяти, і, картаючи себе подумки, мовив:

— До чого тут поляки, пане Гірняк?

— Не грайте вар’ята. Я назвав вас мудрим, а ви розчаровуєте.