Розділ одинадцятий Блискавки

Комісар зітхнув, почухав другу руку.

— Послухайте мою версію і прийміть її як офіційну. Бо вона, власне, такою і є. Стрілець Захар Ладний напився і вбив інженера Олеся Косацького. В мене є звіт, зроблений на підставі свідчень агентів. Вони відстежили шлях Ладного від притулку до Снопкова,[38] зокрема — знайшли всі питні заклади, де того вечора бачили людину в військовій формі. Його не всі впізнавали, коли наливали. Скажу більше: не всі визнавали, що наливали, бо то є порушенням діючих обмежень на продаж алкоголю. Проте портрет вашого стрільця свого часу друкували газети, тож досить було пред’явити примірник. Отже, цю частину вважаю для себе з’ясованою: Ладний — убивця.

Кошовий хотів заперечити, та Віхура помітив це, випередив його, хлопнувши долонею по столу:

— Я сказав — досить. Підемо далі. Убивця, — зробивши паузу й змірявши Клима важким поглядом, повторив, наголошуючи на цьому слові: — Так, убивця своїм вчинком порушив чиїсь плани, про які мені невідомо. Тож через Франца Коля, за яким тягнеться чимало гріхів і ними вже займаються окремо, Ладному передають зброю. Він тікає з в’язниці, не в останню чергу — завдяки подальшому непрямому сприянню продажного наглядача, і після того сам стає жертвою. Він щось знав, і ці знання могли допомогти стрільцеві виторгувати свободу. Тож його шлях на волю прискорили ззовні. Після чого прибрали. Браво, пане Кошовий, ви менш ніж за добу знайшли правильний шлях. Визнаю — використав вас, бо хочу триматися від того подалі, що теж не заперечую. Хоч вираховувати спільника Ладного серед тюремного персоналу — очевидний хід, поліція просіювала б підозрюваних крізь сито довше, ніж це зробили нові колеги пана Лінди.

— Дякую, що досі не звинуватили мене в тому, що своїми діями дав привід комусь діяти на випередження і вбити Коля раніше, ніж на нього вийшли, — вставив Клим. — Від вас можна й такого чекати.

— Тільки не тепер, — Віхура багатозначно підніс указівного пальця. — Судові медики навчилися визначати час смерті. Ви не звернули увагу на загуслу кров?

— Мені ніхто не дав оглянути тіло.

— А на якій підставі? Хто ви такий, аби дозволяти вам це? — швидко парирував комісар. — Нагадаю, що наша розмова неофіційна і я кажу вам те, що іншому за жодних обставин не говорив би. Коля застрелили приблизно в той момент, коли ми з вами попрощалися напередодні. Якщо бути зовсім точним, ви з вашим другом Шацьким саме йшли на Кракідали.

— За мною стежили?

— Я дозволив собі такий крок, пане Кошовий. І сподіваюсь, ви мені пробачите. Сприймайте це не як нагляд і контроль, а як негласну охорону. Ви ж збиралися лізти туди, де стріляють, і пані Магда ніколи б не подарувала мені недбалості щодо вашої безпеки.

Сіпнулося віко.

— Мене й далі супроводжуватимуть ваші шпиги?

— Вже ні. Я зрозумів: тут діє мудра голова, здатна прораховувати все наперед. І безжальна рука, котра не здригнулася, стріляючи наглядачеві в голову. Тіло пролежало з обіду до ранку. Франца Коля прирекли вже тоді, коли доручали передати револьвер Ладному.

— Що тепер?

— А нічого. Живіть, як жили. Далі дозвольте поліції робити свою справу самій. Щирі вітання пані Магді. Більше не затримую.

…І ось тепер, побачивши Гірняка на цвинтарі, Кошовий втішав себе думкою: знає більше, ніж Віхура. Бо комісар поняття не має про роль, яку кореспондентові «Українського слова» приділив невідомий комбінатор у своїй диявольській грі.

Жалобна церемонія тривала недовго.

Четверо стрільців виструнчилися біля труни в почесну варту. Решта вишикувалася по периметру біля свіжої могили. Наперед вийшов високий худий сотник, обсмикнув шинель, заговорив, карбуючи слова:

— Браття стрільці, поважне військове товариство! Сьогодні ми прощаємо тут героя, якого намагалися принизити навіть шляхом його власної героїчної смерті. Наш товариш Захар Ладний загинув від ворожої кулі, і хай нікого не спиняє, що смертельний постріл пролунав далеко від фронту. Це означає: наш рух стає для когось небезпечним. Нас, бойовий загін майбутньої самостійної української держави, намагаються всіма силами піддати компрометації. Нас ставлять перед вибором — за ґрати, звинувативши в криміналі, або далі на маргінеси суспільної думки!

Поки сотник говорив, Магда взяла Клима під руку спершу однією, потім — обома, сильніше притиснулася до нього. Ковзнувши по ній поглядом, Кошовий думав побачити збентеження чи бодай легкий переляк. Натомість розгледів зовсім неочікуване: з-під її ледь прикритих повік вилітали в бік стрілецького зібрання блискавки.