Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

І в цьому був резон. Але діло було зроблене, і якась Віра Холодна з рекомендаційним листом – власне, куцою запискою, – режисера Гардіна, зітхнувши, пішла на фірму його конкурента, до режисера Бауера… Пішла, розуміючи, що Гардін її просто перекинув – як м’ячик… Але вибору не мала, тож мусила йти. Бауер – то й Бауер, на безриб’ї, як кажуть… Одне слово, пішла. А сам Гардін через мить і забув про неї. Боже, як він жорстоко прорахувався – наче сам із себе насміявся! І того дня дав найбільшого маху в своєму житті й режисерській практиці, адже тепер честь відкриття Віри Холодної належатиме не йому, як то мало бути, а кінорежисерові і художнику фірми «Ханжонков і К°» Бауеру. Він відразу ж – хоч Віра ще була дещо скованою, – побачив у ній прихований артистизм і людську глибину та неповторну жіночність.

На той час Євгеній Францевич Бауер (Анчаров) був ведучим режисером-художником відомої кінофірми «Ханжонков і К°».

Ханжонкова знали всі – він був найбільш успішним кінофабрикантом тодішньої Росії, і саме до його фірми потрапив такий скарб, як Віра Холодна…

Стрічки тоді привозилися з-за кордону і лише пізніше з’явилися вітчизняні кінофабрики. Першим російським фільмом була картина Василя Гончарова (1908) «Понизовая вольница» – своєрідна екранізація відомої пісні «Из-за острова на стрежень…» про Стеньку Разіна і утоплену ним перську княжну. Потім стали екранізувати руську класику: так звана «Русская золотая серия», куди увійшли «Гроза», «Бесприданница», «Обрыв», «Преступление и наказание», «Каширская старина»… І хоча це були всього лише коротенькі кіноілюстрації до відомих книг, але який у них був успіх!

Олександр Ханжонков народився на Донеччині в селі Ханжонівка (нині селище Ханжонкове) у 1877 році в сім’ї збіднілого поміщика. Закінчив Новочеркаське козаче юнкерське училище і був прийнятий у чині підхорунжого в привілейований Донський козацький полк, розквартирований у Москві.

У 1905 році в чині підосавула звільнився в запас – за станом здоров’я – отримавши належну в таких випадках по закону виплату в сумі 5 тисяч рублів.

Гроші тільки тоді чогось варті, якщо вони укладені в діло. Це розумів відставний підосавул і, прикинувши всі варіанти й можливості, вклав гроші в кінопромисловість, що тоді набирала обертів і мала значне майбутнє.

Вклав і… не прогадав. Спочатку він став пайщиком московської компанії «Гомон і Сіверсен», яка невдовзі увіллється у його власне підприємство, і на її основі Ханжонков організовує на новому обладнанні фабрику по виробництву кінострічок у домі Саввинського заїжджого двору. А вже по весні наступного року створює на паях Торговий дім «Е. Ош і О. Ханжонков», метою якого був прокат у Росії зарубіжних кінофільмів та створення російських кінострічок.

У кінці 1906 року О. Ханжонков звертається до Московської купецької управи із заявою «об учреждении им совместно с тремя вкладчиками Торгового дома в образе товарищества на веру под фирмою «А. Ханжонков и K°» с целью обустройства торговли кинематографическими лентами, волшебными фонарями, туманными картинами, различными машинами и приборами и другими товарами для фабрикации всех этих предметов». Одним з поручителів компанії став відомий банкір Іван Озеров, член Державної ради.

Спочатку Ханжонков займається тільки кінодокументалістикою та прокатом у Росії зарубіжних фільмів, але вже через рік розпочинає знімати вітчизняну картину «Палочкин и Галочкин». Але перша чарка колом – картина так і не була закінчена.

І лише на початку 1909 року виходить на екран перша художня продукція ательє Ханжонкова – фільм «Драма в таборе подмосковных цыган», про яку журнал «Сине-фоно» писав: «…хотілось би вказати на той факт, що ця стрічка є першою, випущеною О. Ханжонковим у вигляді драми, розіграною власною трупою, адже досі згадане ательє здійснювало лише зйомки з натури».

Ательє швидко розгорнуло свою діяльність, працюючи одночасно над кількома художніми та документальними фільмами, які виходять на екран у 1909 році – в тім числі «Песнь про купца Калашникова», «Русская свадьба XVI столетия», «Ванька-ключник» та інші. Для роботи над ними він запрошує початкуючого режисера Василя Гончарова і театральну групу Введенського народного дому, до якої тоді входили Олександр Гончаров, Андрій Громов, Петро Чардинін (пізніше до групи приєднається Іван Мозжухін). Темою картин, які випускав Ханжонков, була екранізація російської класики, народних казок, пісень та романсів.

Під кінець 1910 року компанія Ханжонкова починає видавати журнал «Вестник кинематографии», а 1915-го фінансує журнал «Пегас», де крім кіно друкувалися також матеріали про театральне життя, музику, літературу і сучасну культуру взагалі.

На рахунку Ханжонкова було багато важливих досягнень у розвитку російського кіно. Зокрема – перший у Росії (1911) повнометражний фільм «Оборона Севастополя», а роком пізніше компанія випустить перший у світі мультфільм, знятий у техніці об’ємної анімації – «Прекрасная Люканида, или Война усачей с рогачами». А вже з 1910 року компанія Ханжонкова стає незаперечним лідером російського кіновиробництва.

До всього ж Ханжонков був єдиним із російських кіновиробників, який створив у своєму ательє спеціальний науковий відділ для знімання освітніх, видових і етнографічних фільмів, випускав стрічки з сільського господарства, географії, зоології, ботаніки, медицини із залученням провідних російських спеціалістів. (Наприклад, у фільмі «Пьянство и его последствия», крім документальних кадрів, що показували жахливі відхилення у розвитку дітей алкоголіків, були й ігрові сцени – Іван Мозжухін зіграв суб’єкта, що допився до білої гарячки, який бачить чортика, що вилазить з пляшки – рідкісний на ті часи спецефект!)

Залишається додати, що Олександр Олександрович Ханжонков, під чиїм керівництвом у кіно розпочинали роботу П. Чардинін, Л. Кулешов, В. Старевич, І. Мозжухін, В. Холодна та ін., після всіх пертурбацій, викликаних революцією у Росії, Громадянською війною, репресіями більшовиків, все-таки вцілів. Витримав і часом немилосердні та карколомні кульбіти долі, яка не завжди була до нього сприятливою.

Все ж таки вцілів, хоча й багато що втратив і не все із задуманого реалізував. Але попри все потрапив навіть – цілком заслужено, – до УРЕ (т. 12, стор. 88) у статусі «російського діяча дореволюційного і радянського кіно».

З весни 1917 року він разом зі співробітниками організував повноцінне кіновиробництво у Ялті, де протягом кількох років випускатиме непогані художні фільми.

Увічнив на стрічку трагічну смерть своєї улюблениці Віри Холодної (як і всі, він теж був таємно закоханим у зірку німого кіно) «Похороны Веры Холодной», що демонструвалася по всіх кінотеатрах Росії. Тяжко переніс втрату королеви кіно, але продовжував у Ялті знімати фільми. Коли в листопаді 1920 року була розгромлена в Криму армія Врангеля, евакуювався до Константинополя, потім перебереться спершу до Мілана, пізніше до Відня, де намагатиметься відновити кіновиробництво і навіть 1922 року на орендованій віллі в Бадені організує дослідження по створенню звукових фільмів, але змушений буде зупинитися – традиційна нестача фінансів. Де вже там займатися кіновиробництвом, хоч би самому не померти голодною смертю.

1923 року до нього звертаються представники акціонерного товариства «Русфильм» з пропозицією повернутися на батьківщину. Він з радістю приймає пропозицію, але невдовзі після його повернення до Москви «Русфильм» несподівано закривається – банкрутство, – і Ханжонков, так і не розпочавши роботи, опиняється без засобів до існування. Але йому знову пощастило: «Госкино» запропонувало метру перейти до них консультантом. На безриб’ї і рак риба… Олександр Олександрович приймає пропозицію і починає трудитися консультантом «Госкино», а згодом став завідувачем виробництва «Пролеткино».