Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

P. S. У СРСР була колись популярна пісня «С чего начинается Родина?» (загалом, гарна і задушевна). Відштовхуючись від неї, запитаємо дещо по-іншому: з чого починається слава (визнання, успіх, популярність)?

Часто людина живе собі, зайнята своїми дрібними (які насправді для неї великі) побутовими проблемами – сім’я, робота, – і ні про яку славу, ні про яке визнання, як кажуть, ні сном ні духом… Та й не потрібне воно їй. І раптом… Щось спаде їй на думку, щось стукне їй, бідолашній, у голову і – нате вам! Всесвітня відомість. На віки вічні. Наче ні з того ні з сього, адже нічого подібного у тієї людини заздалегідь і не планувалося, і в зародку не було. От узяти для прикладу хоча б… А втім, поки що прізвища називати не будемо. Скажемо так, як ото в казках починається: жив та був собі…

В Америці один американець.

Нічим не видатний (хоча й розумний, начитаний), не знаменитий і нікому – крім хіба що його найближчих сусідів, – невідомий. І нічого йому й не світило увійти в історію.

Був він просто фермером. Як, між іншим, і батько його.

Простий-простісінький фермер. Займався своїми фермерськими справами та й займався. У невеликому селищі Мамаронек біля Нью-Йорка мав якісь там акри, збудував дім і навіть відкрив власний магазинчик.

І збирався фермерством займатися до кінця своїх днів. Але якось…

Ох, це майже магічне слово в літературі – «якось»!

Якось захворіла його дружина, люба Сюзанн. Аби розважити її (бідоласі набридло лежати самотній у ліжку), чоловік заходився читати своїй половині роман, що виявився до нудоти сентиментальним. Та ще й примітивним. (Художню літературу, за відсутністю своєї, тоді в Америку постачали з Англії.) Читав чоловік роман, читав і, зрештою, кинув книгу.

– Хіба це роман? – вигукував обурено. – Та я тобі напишу книгу кращу, ніж ця!

Мабуть, у добру годину він так вигукнув.

– Ти-и?? – подивувалась дружина. – Фермер і… І напишеш художній твір?

– Напишу, – затявся чоловік. – Не святі горшки ліплять! Хоча й фермер, а напишу.

– Куди вже тобі, – піддражнювала Сюзанн свого чоловіка. – Тобі й листа написати – тягар непомірний!

Це була правда, але чоловікові, коли пішло на спірку, відступати вже не було куди.

– А ось і напишу! Завтра… Ні, сьогодні ж і почну!

– Починай, починай, – посміхалася дружина, наперед певна, що нічого путнього з тієї затії у чоловіка не вийде.

Не маючи анінайменшого літературного досвіду, ніколи й не гадаючи стати письменником, чоловік – от уже вперто-затятий! – таки взявся – явно не за свою справу. Принаймні, так була впевнена його половина.

Але от диво – письменницька праця далася йому в принципі легко, він справді написав роман. І навіть видав його.

Потім написав – увійшовши в смак, – ще один, ще, ще…