Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

«Справедливость требует прибавить, что г-жа Холодная – еще человек культурный и тонкий. Культурность и тонкость ее особенно выступают в сцене перед зеркалом, когда, поднося ко рту бокал с вином, она неожиданно замечает на стене ужасную руку. Холодная вдруг цепенеет, застывает, и глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге. В эту минуту она живо напоминает прелестный рисунок утонченной женщины в манере Обри Бердслея…»

«…вона дуже нагадує чарівний малюнок витонченої жінки в манері Обрі Бердслея…»

Це одне з найвдаліших і, можна сказати, найточніших на той час порівнянь зовнішності Віри Холодної як жінки, «графіки» її чарівного обличчя… Саме таких жінок і зображував цей «молодий геній», як називали художника-модерніста і поета Обрі Бердслея, родом з англійського графства Суссекс. Він прожив стільки, скільки випаде прожити й Вірі Холодній – 26 років. Усього лише. Але його творчість нині порівнюють з «чорним алмазом з тонко відшліфованими гранями, з гострим холодним блиском, із загадковим мерехтінням переломлених променів», який захоплював досконалістю своїх робіт; ще порівнюють з магічним дзеркалом. «Як у чарівному талісмані, у ньому переломлюються промені примарних світів, що овівають нашу сонячну яв…»

Це він, Обрі Бердслей, якось сказав: «Врешті-решт, всі музи – жінки, і щоб «володіти» ними цілком, треба бути чоловіком».

Віра Холодна як жінка наче була отим чорним алмазом з тонко відшліфованими гранями…

У харківському кінотеатрі «Ампір» перед демонстрацією фільму «Позабудь про камін» почалося справжнє вавилонське стовпотворіння. Біля каси стояла безконечна черга. Коли пронісся шепіт, що кількох людей пропустили через запасний вхід, публіка ринулась до зали, розбиваючи вікна і зриваючи з петель двері. Адміністрація кінотеатру ледве уникла жорстокого самосуду натовпу, що став некерованим. Викликали загін кінних драгунів і лише з їхньою допомогою якось заспокоїли юрму, що розбушувалася.

Газети повідомляли, що фільми з участю Віри Холодної «дивилися по десять-двадцять разів». Фантастика!.

Вже після фільму «Жизнь за жизнь» (1916) Віра Холодна стає зіркою першої величини. Люди ладні були будь-що прорватися в кінотеатр, аби ще і ще подивитися на суперзірку. (В Одесі, наприклад, коли йшов фільм «У камина» по кілька днів і ночей стояли черги, і фільм той таки й справді дивилися, траплялося, що й по багато разів підряд! І подібне спостерігалось у всіх містах безмежної Російської імперії. Ба, навіть у її центрі, в головній резиденції російських імператорів… Ні, тоді не в Зимовому палаці – за правління останнього російського імператора Миколи II головною резиденцією, де він постійно жив із родиною і звідки правив своєю величезною імперією, було, як заміська резиденція, Царське Село, де в північній частині Олександрійського парку серед мальовничих пейзажів (імператори розумілися на красі) здіймається Олександрівський, або Новий, Царськосільський палац, споруджений італійським архітектором Дж. Кваренгі у 1796 році з наказу Катерини II – як дарунок її улюбленому онукові, майбутньому імператору Олександру І.

Зведений у стилі класицизму, він являв собою витягнену в довжину споруду з двома флігелями з обох боків.

Після революції 1905 року Олександрівський палац стає постійною резиденцією Миколи II. Він народився у Царському Селі, виріс там, і в Олександрівському палаці минули 22 роки царювання останнього російського государя. Всі найважливіші події, пов’язані з російською державною діяльністю, відбувалися саме там: прийом послів, іноземних діячів, свята, такі як 300-ліття Дому Романових і 200-ліття Царського Села. А місцем офіційних парадних прийомів, придворних виходів, церковних і полкових свят часто була площа перед палацом.

У 1918 році Олександрівський палац буде відкритий для відвідувачів як державний музей, що включав історичні інтер’єри на першому поверсі центральної частини і у лівому флігелі палацу з колекціями предметів і творів мистецтва родини Романових, зібраних на протязі ста з чимось років.

Пізніше у правому крилі розміститься будинок відпочинку для співробітників НКВС (де вони, відпочивши, з новим завзяттям знищуватимуть т. з. «ворогів революції»), згодом – дитячий дім ім. Юних Комунарів на місці закритих кімнат дітей Миколи II на другому поверсі лівого крила споруди.

На початку Другої світової війни із Олександрівського палацу-музею були евакуйовані люстри, килими, меблі, мармурові і фарфорові вироби, частина книг з бібліотеки. (В підвалі музею розташовувалось керівництво партійних органів.)

Після взяття міста Пушкіна – як на той час зватиметься Царське Село, – в залах Олександрівського музею розташувалися німецький штаб і гестапо, а в підвалах – тюрма, площа перед палацом була перетворена в кладовище для солдат СС.

У серпні 1997 року у лівому флігелі, в особистих апартаментах імператора Миколи II та імператриці Олександри Федорівни, відкрилася експозиція «Спогади в Олександрівському палаці». Там виставлені із збережених предмети побуту, особисті речі імператора, його дружини та їхніх дочок – Ольги, Тетяни, Марії, Анастасії і сина – царевича Олексія…

Після пожежі у 1896–1898 роках перший поверх, що раніше виділявся для імператорського почту, був переобладнаний на особисті апартаменти Миколи II та імператриці Олександри Федорівни: у лівій анфіладі – спальня, Бузковий кабінет і Палісандрова вітальня імператриці, у правій – їдальня (приймальня Миколи II), робочий кабінет, імператорська вбиральня та інші службові приміщення. Пізніше там з’явиться Кленова вітальня Олександри Федорівни і парадний (новий) кабінет Миколи II. (На другому поверсі – кімнати дитячої половини, коридор, що розділяв апартаменти імператорського подружжя тощо.)

Парадний кабінет замикав ряд особистих кімнат Миколи II, розташованих на правому боці лівого палацового флігеля – панелі з червоного дерева, каміни, антресоль з колонами (стеля була обшита латунними накладками), а також портрети, фотографії, фарфорові вироби, книги, у кутку диван, письмовий стіл, бра і люстри…

У новому кабінеті Олександрівського палацу за Миколи II відбувалися засідання Ради міністрів, представлялися дипломати і комісії. Там імператор грав у більярд з великими князями і офіцерами почту. Антресоль з колонами з полірованого мармуру з’єднувалася переходом над коридором з Кленовою вітальнею Олександри Федорівни, імператриця могла непомітно спостерігати за нарадами свого вінценосного чоловіка. Звідти вона могла також спостерігати, як імператор грає в більярд. Там же він іноді дивився картини «Великого німого»…

Того разу теж. Олександра Федорівна навіть загледіла, що імператор дивиться «фільму» з участю модної і популярної Віри Холодної. Олександра Федорівна знала, що імператор не визнає – КАТЕГОРИЧНО!!! – новоявленого кінематографа як мистецтва.

Ну, не визнає, і все!