Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

Як зачинатель живописного напряму в російській кінематографії, Бауер не лише здійснив великий вплив на теорію і творчість, але й може розглядатися як попередник першого покоління режисерів радянського кіно, які розробляли винахідливу сторону фільму.

«Песнь торжествующей любви» мала оглушливий, винятковий успіх!

«Чуття художника не підвело Бауера, – згадуватиме пізніше глава фірми «Ханжонков і К°», – молода, ще без театрального досвіду Холодна своїми прекрасними сірими очима і класичним профілем справила сенсацію і відразу ж потрапила до розряду кінозірок, що сходили на російському кінообрії».

Одні вітали режисера з успіхом стрічки, інші – з відкриттям нової кінозірки.

– О, Віра!.. – режисер був у захопленні від роботи молодої актриси. – Розумієте, вона навіть не грає. Та в неї ще й досвіду гри немає. Вона просто залишається на екрані сама собою і – диво! І це лише початок. З пішаків і відразу ж у дамки! Тільки Віра Холодна може собі таке дозволити. Якщо вона без досвіду і без спеціальної освіти зчинила такий фурор, то що буде, коли вона пройде у мене добру школу!.. Панове, ви – свідки… Всі ми свідки, на наших очах народилася нова кінодива. Небачена досі! І це лише початок. Віра ще покаже себе!.. О, що буде завтра, що буде!..

Бауер так захопився красою і щирою природністю молодої актриси, що відразу ж після закінчення першого фільму – навіть не чекаючи початку його прокату, – почав знімати її у другому. Правда, то була типово салонна мелодрама «Пламя неба» – про злочинну любов молодої жінки, яку віддали заміж за підстаркуватого удівця, до його сина.

«Пламя неба» зняте було другим, але на екрани вийшло першим. І цей фільм приніс Вірі популярність у широкої публіки.

Сюжет фільму простий, у дусі тих часів і панівної мелодрами. Професор астрономії, удівець Ронов, одружується зі своєю ученицею-курсисткою Танею. Але невдовзі з-за кордону повертається син Ронова – Леонід. Як і водиться, молоді люди пристрасно-жагуче покохали одне одного, але – приховують свої почуття. Якось на прогулянці їх застала гроза. Рокіт грому змушує Таню кинутись на груди Леоніду. Тут вони вперше і востаннє поцілувалися. Блискавка влучила в сторожку лісника, де молоді люди ховалися від грози, і повбивала їх. Таким робом виходило, що вищі сили – «пламя неба» – покарали молодих людей за гріх.

Цим фільмом Холодна відразу ж привернула увагу як глядачів, так і преси. Московський журнал «Сине-фоно» писав: «Можно поздравить акционерное о-во «А. А. Ханжонков» с привлечением к экрану такой крупной артистической силы, как В. В. Холодная. Богатство и разнообразие мимики, изящество жеста, благородная сдержанность игры, какая-то спокойная, уверенная манера держать себя перед аппаратом – всеми этими незаурядными достоинствами блеснула артистка в кинопоэме «Пламя неба»…»

Тижневик «Театральная газета»: «…в центральной женской роли г-жа Холодная. Артистка чрезвычайно эффектна, аппарат ее не волнует, и она сохраняет хорошую скульптурную упругость жеста и движения…»

Газета «Вечерние новости»: «Шедшая вчера драма «Пламя неба» с участием г-жи Холодной, г. Вырубова и г. Азагарова в главных ролях дала театру полный сбор, и последний сеанс прошел с аншлагом…»

І Віра Холодна відразу ж стала – відтоді і назавжди – ідеалом жіночності і краси, як нині пишуть, «для наших дідів і прадідів, для молоді тих років».

Всього ж на фірмі Ханжонкова Віра знімалася рік. І за цей рік вона зіграла у тринадцяти фільмах. Це були переважно ті ж таки «салонні мелодрами» – вродлива жінка серед красивих речей, красивих чоловіків і красивих пристрастей, інколи в кінці ще й красива смерть. І хоч Віра знімалася й у стрічках, знятих за класикою, популярність їй, як не дивно, принесли «салонні мелодрами».

«Після трьох вдалих фільмів Віра Холодна стає популярною актрисою. Її портрети друкуються в журналах – вона позує для них у пишних нарядах.

У ті часи в моді були сукні з вузькими, що дещо утруднювали рух, спідницями і пишними ліфами. Будь-яка зайвина в опорядженні – мережива, оборки, вишивки, квіточки, бантики – вважалася виявом поганого смаку. Одяг мав бути елегантним і скромним. Модними були приглушені холодні кольори, матовість перлів, стриманість аксесуарів. І при цьому наряд у жодному разі не мав бути нудним чи звичайним: вимагалася якась родзинка, оригінальність – квітка на стегні, оригінальна брошка на плечі, асиметричний виріз, цікава драпіровка… Для того, щоб мати розкішний вигляд, не досить було тільки грошей – потрібний був смак.

І на цьому тлі скромна дружина московського юриста стає законодавицею мод. Виявилось, що вона володіє витонченим і оригінальним смаком. Віра Холодна сама придумує собі моделі суконь, підбирає тканину і прикраси, сама прикрашає капелюшки… Листівки з її зображенням у розкішному вбранні виходили великими тиражами, вони слугували жінкам по всій країні своєрідним замінником модних журналів. Були серії листівок – Віра Холодна в хутрах, у циганських нарядах, у чоловічому вбранні, у відкритих вечірніх платтях, у різноманітних капелюшках… Її фантазія виявлялась навіть у виборі духів: вона прямо на шкірі змішувала два аромати – «Роз Жанміно» і «Кеші» Аткінсона – і отримувала тільки їй притаманний ніжний гіркувато-солодкий запах…» – із преси.

Фільми знімалися безперервно, ритм був мало не скажений. Але в цьому був і свій позитив. Глядач мав можливість придивитися і звикнути до нової актриси. Тож Віра Холодна стала не лише актрисою, яка найчастіше з’являється у фільмах, а й найпопулярнішою. Тільки з її участю стрічки приносили найбільший прибуток, бо люди відразу ж почали ходити «на Холодну», і вірили, що тільки вона може дати їм можливість побувати у солодких і чарівних мріях…

Ще через місяць ательє Ханжонкова випустить на екрани фільм «Огненный дьявол», що його поставила (з Вірою Холодною у головній ролі) дружина Ханжонкова. Це виявилась типова банальна сентиментальна драма. Правда, Віру Холодну знову похвалили, але фільм у цілому критикували – і за зміст, і за режисуру, і за постановку. Та й взагалі «Огненный дьявол» нічого спільного з реальним життям не мав. Власне, це було кіно, що розважало і відволікало від великих народних бід – йшла Перша світова війна.

А ось фільм з участю Віри Холодної «Жизнь за жизнь» став етапним в історії російського німого кіно. Він вважається однією з кращих робіт Євгена Францевича Бауера – за композицією кадру, монтажем, виразністю мізансцен, панорамою, багатоплановими декораціями. До речі, Жорж Садуль в «Истории мирового кино» пише, що Бауер заслужено вважається найпершим справжнім кінематографістом не тільки в Росії, але й у всьому світі.

Правда, сьогодні фільми Бауера вражають не тільки пишнотою декорацій, яку він дуже любив, а й природною поведінкою акторів, що близьке до сучасності. І водночас він не вважав актора головним учасником театрального і кінематографічного дійства. Для нього головною була режисура, він завжди викидав з кадру все, що могло відвернути увагу глядача він найважливішого в мізансцені. Він лише ставив актора у найвигідніше положення і прагнув, аби мізансцена передавала почуття актора, які переживала героїня чи герой, а разом з ним і глядач.