Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

Віра вирішили сама заробляти. Оскільки ж вона любила театр, не кажучи вже за кіно, то й вирішила спробувати акторського щастя. На її руках на той час залишилася мати з двома малолітніми сестрами і дві дочки самої Віри. У 1915 році Віра й звернулася до кіностудії «Тіман і Рейнгардт» з проханням взяти її на роботу.

Себто на студію прийшла сама, з власної ініціативи і без будь-якого запрошення. (Та й хто б її, тоді ще нікому невідому молоду жінку, запрошував!) На студію кіноательє «Тіман і Рейнгардт» до режисера В. Гардіна. Хтось їй порадив звернутися саме до того режисера. Вона й звернулася. (Про якийсь там успіх, славу вона тоді й думати не думала.)

Така версія № 1.

Але існує ще й версія № 2: режисер В. Гардін сам її загледів – з вікна свого кабінету, – і сам запросив невідому красулечку…

«Сиджу якось я, – через роки згадуватиме він у своїй книжці «75 років життя у мистецтві», – в режисерському кабінеті (в кіностудії Тімана біля Білоруського вокзалу) перед великим вікном, звідки видно міст біля Олександрівського (Білоруського) вокзалу і увесь рух його по Тверській-Ямській вулиці (кінець вулиці Тверської). Мій помічник О. Козловський звернув мою увагу на гарну брюнетку, яка переходила вулицю, прямуючи, мабуть, до нас. (Доля! Сама доля посилала Гардіну шанс прославитись у ролі першовідкривача Віри Холодної, але він так і не зміг цим скористатися! – В. Ч.) Брюнеток і блондинок приходила велика кількість, всі мріяли про «королівський трон». Але це з’явилася до мене Віра Холодна. Струнка, гнучка, колишня танцівниця, вона сиділа переді мною, опустивши красиві вії на чаруючі очі і говорила про те, що хоче спробувати свої сили на екрані».

Гардін тоді працював над фільмом «Анна Кареніна» за романом графа Толстого, він і увів – якраз не вистачало статистів, – Віру Холодну в групу «гостей на балу». Так, власне, відбувся кінодебют майбутньої «королеви екрана». (Хоча є непевні дані, що кількома місяцями раніше, влітку 1914 року, Віра Холодна знялася на фірмі Талдикіна, але, мовляв, тодішня її поява на екрані залишилася зовсім непоміченою – буває!)

А далі події розвивалися однаково – що за першою версією (Віра сама прийшла на студію у пошуках заробітку), що за другою – її загледіли з вікна і запросили. Після того, як Гардін того дня закінчив зйомки, його відгук про якусь Віру Холодну, яка щось там «зіграла» в групі статистів – гості на балу, – був не вельми схвальним. Точніше, зовсім-зовсім несхвальним: з неї нічого не вийде. (Пізніше він так згадуватиме: «Подивившись на роботу Віри Холодної у масовці, я подумки поставив діагноз (їй дали роль безсловесної красуні-італійки, годувальниці маленької донечки Анни): з неї нічого не вийде!»)

Але сказати про те гарній жінці він – галантний кавалер, – не зважився. Тупцяв з ноги на ногу, подумки підбираючи слова, як би їй сказати про відмову делікатніше?… А тим часом незнайомка – подумати тільки! – зважилась вимагати… Роль. РОЛЬ! Це ж треба набратися такої нахабності, аби заявити режисерові прямо у вічі: «Я отримала три рублі за день, але мене це зовсім не влаштовує. («Голубко, – хотів було сказати режисер, – це ти мене не влаштовуєш!» Але стримався). Я хочу роль. Дайте мені можливість подивитися на себе не тільки в дзеркалі!»

«Молода, та рання», – подумав режисер, дивуючись такій нахабності незнайомки. Нездара, а вимагає роль. РОЛЬ!!! Оце так!..

Помовчав (але яка ж вона гарна, просто дух захоплює, лише глянеш на неї) і таки зважився:

– Шановна пані, нам потрібні актриси, а не просто красуні.

Але кралечка подивилася йому прямо в очі і сказала з викликом:

– Мені дуже потрібна роль!..

– Гм… Якщо я почну зараз перераховувати, що мені потрібно, то вам, шановна, доведеться дуже довго мене вислуховувати.

Але вона на своєму затялась. (Ну й нахаба! Така вродлива й така нахабна!)

– Мені потрібна роль!..

Аби відчепитися від настирної прохачки, яка забагла стати кіноактрисою, не маючи ні відповідної фахової освіти, ні досвіду роботи бодай у якомусь там театрику, Гардін вирішив не полемізувати з нею, не встрявати в суперечку, а просто показати їй на двері: адью, мовляв, мадам! Отримали свої три рублі за масовку і ходіть здорові. І бажано, щоб ви тут більше не з’являлися. У нас подібних прохачок ролей – хоч греблю через Москву-ріку гати!..

Подумав і… І не наважився так сказати – надто гарною була претендентка на кінославу. Вирішив її сплавити іншим шляхом.

– Вам потрібна роль? Гаразд! Буде вам роль! Ось, будь ласка, – щось написавши на клаптику паперу, простягнув його красуні, – прошу. Щасливо. А я, вибачайте, зайнятий!

Клаптик паперу, що його Гардін тицьнув Вірі Холодній, виявився рекомендаційною запискою до режисера фірми «Ханжонков і К°» Бауера. (Віра про такого вже чула, адже дивилася фільми, ним зняті.) Правда, Гардін все ж відчув деяку незручність. Бауер може йому пред’явити претензії: що ти сплавляєш до мене нездар!.. Якщо твоя протеже така талановита, як ти нашкрябав у записці і рекомендуєш претендентку мені, то чому сам її не знімаєш?…