Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

Бауер часто залучав до зйомок і непрофесіоналів – якщо їхня зовнішність чимось йому підходила. Так, власне, була запрошена й Віра Холодна. І пройшла у нього добру школу, пропрацювала з ним більше року і знялася у восьми його фільмах. Навіть уже будучи кінозіркою першої величини, вона й далі працювала в Бауера і часто відвідувала кінотеатри Москви – звичайно ж, інкогніто, стараючись бути непоміченою і невпізнаною, аби простежити за реакцією глядачів, розібратися у власній грі, побачити свої прорахунки та удачі – по реакції глядачів у якому-небудь другорядному кінотеатрі.

Сценарій до фільму «Жизнь за жизнь» був написаний за романом французького письменника Жоржа Оне «Серж Панін» (в прокаті він називався «За каждую слезу по капле крови»). У глядачів та критики фільм мав дуже великий успіх. Після перших днів демонстрації фільму «Жизнь за жизнь» ім’я Віри Холодної на рекламних афішах та оголошеннях перемістилося з другого на перше місце, що його спочатку займала знаменита артистка МХТ Коренева. Так Віра Холодна стала зіркою першої величини і вже тоді зайняла трон «королеви екрана».

Працюючи в кінематографі, Віра повсякчас виступала на концертах, їх загалом і порахувати було неможливо. І це при тому, що в ательє Ханжонкова її безперервно знімали. Новий фільм з її участю виходив на екрани щокожних три тижні. Нею захоплювалася публіка, про неї вже точилися різні пересуди і майже анекдоти.

Як свідчить кіноактриса Г. Кравченко, «У Віри Холодної був свій неповторний шарм і такі виразні, печальні, проникливі очі, що раз їх побачивши, запам’ятовуєш на все життя. Її очі тривожили і хвилювали людей».

І тоді хвилювали, і нині хвилюють.

Ательє Ханжонкова, аби витримати конкуренцію і не прогоріти, було змушене гнати стрічку за стрічкою. Його кінофабрика знаходилась на Житній вулиці і вважалася тоді однією з найбільших у Європі, сам Ханжонков був першим кінопромисловцем, талановитим організатором. Павільйон його ательє для денних зйомок розташовувався на горі й був, як на той час, добре обладнаний освітлювальною і кінознімальною апаратурою. Внизу розташовувалися артистичні гримерки, декораційні майстерні і сценарний відділ. У Ханжонкова починали свою трудову діяльність такі провідні радянські кінорежисери, як Преображенська, Ромм, Пир’єв. Майже 50 акторів МХТ брали участь у творенні російського німого кіно, і, як згадуватиме сучасник, «особливе місце там займала В. В. Холодна. Скромна, трудолюбна, витривала, вона безвідмовно знімалась у Бауера, Чардиніна, Висковського, Собінського…»

Слідом за «Песнью торжествующей любви» на екрани виходить третій фільм з участю Віри Холодної – «Дети века». Ця мелодрама мала вже деякі соціальні мотиви. Молоду жінку, дружину дрібного чиновника Торопова, спокушає багатий комерсант, приятель начальника її чоловіка. Покинутий, самотній, бідолаха Торопов накладає на себе руки.

Фільм мав шумний успіх – мабуть, тому, що піднімав тему «маленької людини» – тоді ця тема була у всіх на слуху. На захист маленької людини у свій час виступали письменники Писемський, Достоєвський, Чехов. Стрічка повністю збереглася і дає уявлення про творчий метод режисера Бауера. Критика й нині відзначає: «Що стосується Марії Торопової, яку грала Холодна, то й тепер з перших кадрів мимовільно потрапляєш під зачарування гарної жінки, яка хоч і зазіхнула на красиве життя, але так і не зуміла в силу своєї внутрішньої чистоти утаємничити свого «падіння» – вона вліпила ляпас багатому Лебедєву, який намагався її обняти».

І хоч критики й сьогодні звинувачують Бауера у підміні краси красивістю, все ж оформлення фільму високохудожнє і зроблене з великим смаком і художнім чуттям. І при тому висока технічна якість стрічки. Чіткість і глибина кадрів, динаміка монтажу – не віриться, що все це зняте сімдесят п’ять років тому!

Так само з великим успіхом демонструвався фільм «Жизнь за жизнь». Він став першим в історії російського кіно, на який було оголошено попередній запис. У багатьох кінотеатрах фільм демонструвався по два місяці безперервно – білетів все одно не вистачало. І всі йшли дивитися фільм тільки тому, що в ньому грала Віра Холодна.

Віра Василівна багато виступала з концертами, зібрані кошти від яких надходили до комітету Всеросійського земського союзу. А вже звідти вони йшли для воїнів з передових позицій.

Разом з іншими артистами вона гастролювала по країні, відвідала з концертами Київ – білети на її концерти розкуповувалися заздалегідь по значно завищених цінах. В Одесі їй не давали проходу. Журнал «Мельпомена» писав, що «в антрактах самобытная публика стаями ходила за актрисой Верой Холодной – глазеть на «королеву экрана» до того назойливо, что «виновнице торжества» под конец пришлось уйти с театра».

Часопис «Фігаро»:

«В Кишиневе, на концерте Изы Крамер, посреди симфонии вдруг все на стульях вскакивают. Паника… Дамы стали подбирать подолы… Ясное дело, что где-то лопнули трубы, и сад через 5 минут будет затоплен водой… Оказалось же, что в саду появилась Вера Холодная! Ринулись туда, опрокидывая стулья. И как факт передаю вам, – сам видел, – как, окружив артистку, восторженная толпа, в лице особенно восторженных поклонников тянула ее за платье».

І далі журнал писав, що «успех гастролеров в мелодраме «Рука» и «Последнем танго» – успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов (малися на увазі вибухи порохових складів, що прогриміли в Одесі). В нем по-своему, по-экранному много эффекта и жгучей экспрессии в глубоких глазах Веры Холодной…»

…Містика – і це вам підтвердить будь-який тлумачний словник, – є віра в надприродне, таємниче, божественне, та здатність людини вступати в безпосереднє спілкування з потойбічним світом. (Перен. – щось загадкове, незбагненне.)

Про неї і сьогодні пишуть не без містичного трепету, а, тамуючи той темний, чи не забобонний страх, водночас вірять і в божественне, непізнаване… (Хоча такою і має бути справжня поезія. А вона була і залишилася Поезією – таємничою, містичною, нерозгаданою і незбагненною, зрештою.)

А пишуть про неї хоча б так: подібні обличчя у давнину називали «чаклунськими» (в оригіналі – «колдовскими»). Смоляне волосся, ніжний і чистий профіль, печальні, глибокі очі… Віра Холодна – ціла епоха в кінематографі, епоха упродовж всього чотирьох років. Саме за цей короткий термін вона із звичайної московської баришні перетворилася в «королеву екрана», і славою з нею ніхто не міг тоді помірятись. Дивовижна доля випала цій жінці, іще дивовижніше те місце, що його зайняла в історії руського кіно Віра Холодна. Її ім’я відоме навіть людям, які не бачили жодного фільму з її участю. Про неї пишуть книги, знімають фільми, її образ, як і раніше, хвилює і збурює уяву художників. Вона уособлює ідеал «смутного часу», прикордонного рубежу двох епох, ідеал, що так і не переступив невидиму межу між двома світами.

Всього лише через кілька місяців по смерті Віри Холодної був виданий указ про організацію радянського кінематографа, але неможливо уявити собі образ цієї благородної красуні у вимірах постреволюційної вакханалії. Вона забрала з собою таїну «Великого німого», тайну жіночого зачарування XIX століття, що відійшло, але встигло, на щастя, майнути на екранах в образах невідпорних кавалерів, недосяжних дам, елегантних злодіїв…

І далі: